Сторінка
3

Біографія В’ячеслава Липинського

Обов'язкова умова орієнтації України, вважає він, це взаємозацікавленість і її, і зовнішньополітичного партнера у взаєминах: "досвід показав, що доброю орієнтацією на Україні єсть орієнтація тільки на такого закордонного союзника, який сам має велику силу, і сам потребує для своїх цілей зорієнтованих на нього українців".

Великі заслуги перед Україною Липинський здобув на посаді посла Української держави у Відні, де він самовіддано захищав інтереси молодої держави від зажерливих апетитів вмираючої Австро-Угорської імперії. Він, людина талановита, з чудовим розумінням справжніх міжнародних і геополітичних інтересів України, став на перший же поклик до державної праці, що було дуже важливо в умовах великого браку обізнаних з дипломатією людей.

Слід підкреслити, що взаємини з блоком центральних держав були на той час головним напрямком зовнішньої політики України, зокрема, відносин з Австро-Угорщиною, яка відмовлялась ратифікувати Брестський договір, анулювала під впливом Польщі таємну статтю договору щодо утворення Коронного краю зі Східної Галичини та Буковини, намагалася відступити Холмщину Польщі і фактично втручалася у відносини України з іншими державами. Саме В. Липинському було доручено ратифікацію угоди про мир з Австрією. Він зумів виявити великий дипломатичний хист і своїм розумінням і тактовною поведінкою здобув собі повагу і визнання у чужинців, високо підніс авторитет українського посольства у Відні. Все це він мусив робити в умовах фінансових труднощів та слабкої інформованості з Києва. Він зумів домогтися, щоб влада в Галичині була передана в руки українців. Західна Україна, наголошував Липинський, має бути забезпечена з боку географічного, неможливо мати осередок напруженості в Карпатах перед перспективою боротьби на Сході, інакше Україні "пряма дорога до царя московського, православного".

Багато зробив український дипломат і у справі повернення на батьківщину військовополонених. Липинський уважно стежив за розвитком подій у країні акредитації, надсилаючи компетентні поради до Києва. Він навіть виконав певні контррозвідувальні функції – попередив про австрійську шпигунську мережу в столиці України.

Після падіння Гетьманату В. К. Липинський залишається на посаді посла. "Рішив не покидати свого поста, – пише він 13. Х. 1918 р. Дорошенкові, – доки не минеться ся криза, хоч по правді кажучи кожний день тут у Відні руйнує зовсім моє здоров'я". Тільки завдяки особистим зв'язкам посла і його авторитету серед дипломатичного світу у Відні численним місіям Директорії УНР, що приїздили сюди, вдалося здобути собі візи і змогу проїхати до іноземних столиць.

Коли ж в УНР остаточно запанувала анархія і замість інтересів держави на перший план висунулися інтереси партій і амбіції числених "отаманів", то влітку 1919 р. Липинський був змушений вдатися до демісії.

Упродовж 1926-1929 очолював кафедру української державностi в Українському науковому iнститутi (Берлiн).

Помер В.Липинський 14. VI. 1931 в санаторiї "Вiнервальд" (Австрiя), похований у с. Затурцях

Висновок

Отже, В.Липинський з аснував нову державницьку школу України. Вiн вважав, що вiдродження української державностi вiдбулося за об'єднання всiх верств населення країни навколо козацького ядра. Йому здавалось, що таке згуртування всiх частин нацiї має статися й нинi. коли всi водночас вирiшуватимуть найважливiшi завдання: мiлiтарне (вiйськова оборона), економiчне (пiднесення господарства) та iнтелiгентське (освiта). З цiєю метою вiн створив Український союз хлiборобiв орденського типу. Л. спричинився до виникнення Союзу Визволення України.

За редакцiєю Л. вийшло чотири книжки часопису "Хлiборобська Україна" (Вiдень, 1920-1925). В ньому ним оприлюднено "Листи до братiв-хлiборобiв" iз викладенням своїх державницьких поглядiв. Крiм того, Л. видав працi: "Україна на переломi" (1920) i "Релiгiя й церква в iсторiї України" (1925).

Відповідальна робота В. К. Липинського у Відні яскраво підтверджує високу оцінку, яку дав йому Д. Дорошенко: "добрий дипломат, справжній державний муж, великий український патріот".

Використана література:

1. Веденєєв д. Зовнішньополітичні погляди та діяльність в'ячеслава липинського. – к., 2004.

2. Лисяк-Рудницький. Липинський Вячеслав // Енциклопедія українознавства.- Т.4. Львів, 1994.- С. 1292 [репринтне видання].

3. Смолій В.А, В. М. Ричка. Вячеслав Липинський та його праця "Україна на переломі. 1657-1659 рр. // Український історичний журнал.- 1992. - № 2.- С.142.