Сторінка
3

Трансформація біблійних образів у містерії Івана Огієнка “Каїн і Авель”

Розвиваючи тему братовбивства, автор відходить від канонічного тексту і дещо по-своєму висвітлює персонажі Святого Письма.

За формально-змістовими ознаками містерія Івана Огієнка “Каїн і Авель” є продовженням і дописуванням канонічного тексту. Автор у поемі моделює ситуацію, в якій опинилися Адам, Єва та їхні діти після вигнання з раю. Кожен із зображених персонажів по-різному ставиться до ситуації, що сталася.

Адам, усвідомлюючи свій гріх, намагається його спо­кутувати важкою працею:

І я прокидаюсь, комашка Господня,

Для денної праці Творцеві…

[1, с. 207].

Він сприймає сувору дійсність досить оптимістично, як справедливе покарання за первордний гріх – непослух Богові, за зраду:

Не справа в яблуках познання, -

Непослух Богу вбив мене…

[1, с. 235].

Взагалі, мотив зради у творах Івана Огієнка з’являється часто і постає у багатьох її проявах. Це зрада власним принципам, зрада товаришам, громадськості, національна зрада, зрада Богові. Але поряд із засудженням такого ницого людського прояву, автор намагається показати і Господню ласку, прощення усім гріхів за умови щирого покаяння. Таке ставлення Адама до Всевишнього ілюструється його спогадами:

Коли на небі перед Богом

В непослух пали Анголи,

То всі за Адовим порогом

Вони ув’язнені були.

…А ми згрішили проти Бога, -

І не поїла нас заглада!

Нехай же буде Богу хвала

За милосердя це до нас…

[1, с. 236].

Таким і постає перед нами Адам. Він виявляє смирення і каяття, готовий до випробувань, сумує за втраченим ним колись раєм, але вірить, що все повернеться:

Та ж не скарав нас Бог навіки

Й не кинув в темну пащу Аду…

Не відібрав Господь нам Раю, -

Он навкруги він, на Землі…

[1, с. 211].

Зовсім інакше Іваном Огієнком зображена Єва. Вона теж сумує за раєм, розуміючи, що втрачене не повернути, але у ній ми не бачимо ні крихти каяття:

І пощо Рай мені минулий,

Коли я кари не забуду?

Застиг у серці біль заснулий,

І щирить зуби Мста повсюду…

[1, с. 237].

Вона просто мовчить, більше того – змовчує, в усьому слухаючись і безголосо скоряючись Адамові, бо ж:

Господь створив Адама паном,

А жінка – то йому рабиня.

[1, с. 237].

В усіх суперечках між своїм чоловіком і старшим сином вона, як правило, дотримується нейтралітету, але іноді, ніби випадково з її уст зриваються слова на підтримку Каїна, які показують істинну подобу Єви. Коли у одній із перших зображених автором суперечок між Адамом і Каїном батько каже, що Господь залишив людям рай на землі, той гнівно відповідає, що крім цього є:

І повно Зла, і повно труду,

Й щоденна праця аж до поту…

[1, с. 211].

А Єва на підтримку його слів і собі каже:

Й з косою чорна Смерть повсюду

Нам жити додає охоту…

[1, с. 211].

І хоч автор відводить їй небагато слів у поемі, але в усіх її репліках відчувається невдоволеність рішенням Всевишнього. Їй це видається несправедливим і занадто жорстоким. Це призводить до того, що вона іноді не знає що їй робити, до кого примкнути:

Частим про тихий Рай зідханням

Собі я надірвала душу…

А може з Райським цим проханням

До кого іншого йти мушу?

Багато ж є Міцної Сили,

А ми до Господа Одного…

Коли б хоч раз ми попросили

Бодай… спокусника оцього!…

[1, с. 237-238].

Незважаючи на материні хитання, пошук нею ком­промісів, її син Авель виріс богобоязливою людиною з щирими дитячими захопленнями прекрасним, природнім. Він під впливом багатьох батькових розповідей намагається повернути рай щирою молитвою, натхненною працею, повною відданістю Єгові, своєю любов’ю до усього сущого:

Яка Краса кругом в Природі.

Прекрасен кожен Божий твір!

[1, с. 213].

Саме через цю любов автор наближує образ Авеля до образу Ісуса Христа. Авель, як і Месія, гине за правду, за любов до Господа Бога, який для нього був понад усе:

О Боже, солодкий, о Творче коханий,

За все я складаю подяку Тобі:

За кожен Твій Дар мені знаний й незнаний,

За витерту кожну сльозинку в журбі!…

Бо всякий Дар добрий – мені в насолоду,

А кожне терпіння – в науку мені…

[1, с. 228].

До такого ж щирого послуху, любові й певності в Богові Авель закликає усіх інших:

Складаймо ж на Бога

Свої сподівання,

Й щаслива дорога

Нам блисне ззарання!…

[1, с. 246].

Головним героєм аналізованої нами поеми є, безперечно, Каїн. Образ Каїна в літературі часто розкривався авторами до і після Івана Огієнка. Серед тих, хто звертався до нього були: Дж.Байрон (містерія “Каїн”, 1821), С.Яричевський (поезія в прозі “Каїн”, 1897), Н.Кибальчич (поема “Каїн”, 1904), О.Стороженко (повість “Марко Проклятий”, 1870), І.Франко (поема “Смерть Каїна”, 1889), Ю.Шкрумеляк (“Авлева жертва”, 1926), В.Тарно­градського (“Мов Каїн, в зеленій діброві…”, 1932), В.Сосюра (“Каїн”, 1948), Б.Рубчак (“Каїнові”, 1963), І.Жук (“Каїн”, 1990), В.Вовк (“Балада про Каїна і Авеля”, 1994) та ін. Окрім того, іноді письменники використовують мотив братовбивства у своїх творах (“Земля” О. Кобилянської (одна з театральних постановок має назву “Сини Адама”), “Україніка” Є.Гуцала). Подібне явище спостерігаємо й у фольклорних матеріалах, зокрема у казках (“Правда і Кривда” і под.).

Каїн Івана Огієнка дуже суперечливий. Автор показує його нам не як цілком негативного персонажа, а навпаки, наголошує на тому, що вся біда його полягає у пошукові істини, адже “Бог хоче бачити в людях … особистостей, які мислять, сумніва­ються, аналізують дійсність …, які добровільно роблять свій вибір між добром і злом, Божим і сатанинським” [8, с. 65]. Але, усе ж, Іван Огієнко, на відміну від Дж. Байрона, показує Каїна не як революціонера, що повстає проти ворожого світу, створеного “Всемогутнім тираном” Богом на муки людям, а гріховною істотою, яка потрапила під владу Диявола. Більше Іван Огієнко звинувачує Каїнових батьків, в основному, Єву. Вона не змогла побороти в собі гніву, незгоди із Божим рішенням, саме вона (домислюємо, прочитавши поему) привила синові оце незадоволення Господом.