Сторінка
1

Оноре де Бальзак - «Людська комедія»

До синтезу, до єдності задуму та його втілення Бальзак тяжів мало не з самого початку як історик с-ва і як художник. Уже 1-ш видання “Сцен приватного життя” було задумане як цикл: а з 1831 року зріють плани ще більш широкої циклізації. В 1834-1836 рр. вони реалізують у формі 12-томною збіркою зібрання. Етюдів про звичаї ХІХ ст.” Уже в ті ж таки роки виникла ідея видання значно ширшого аніж те, яке Бальзак здійснював. Назва цього видання – “Соціальні етюди”. Нарешті в 1840-1841 рр. (в двох листах до Ганської) визначилася остаточно назва праці, якій Бальзак по суті, присвятив усе своє творче життя: “Людська комедія”. В знаменитій передмові до неї письменник виклав: обґрунтував структуру своєї гігантської епопеї: 1-ша частина – “Етюди про звичаї”, друга – “Філософські етюди”, третя – “Аналітичні етюди”.

Філософські етюди не стали тим чим хотів їх бачити автор; “Аналітичні етюди” (за винятком фізіології шлюбу”) написані не були. Отже “Людська комедія” це і справді передусім “Етюди про звичаї. Вони діляться на “сцени приватного життя” Сцени провінційного життя”, “Сени паризького життя”. Сцени політичного життя”, “Сцени воєнного життя”, Сцени сільського життя” і являють собою не тільки найбільшу, а й найважливішу частину колосального бальзаківського твору.

Вагомість цих сцен не вичерпується темою, матеріалом його соціальною насиченістю розмаїттям людських життів і аспектів спостереження історичної дійсності. Хоча і з такого погляду створене Бальзаком – подвиг.

Банкіри, адвокати, художники, негоціанти, поліційні шпиги, нотарі, вельможі старого й нового режимів, лікарі, судові слідчі, світські дами, кокотки, священики, наполеонівські офіцери, лихвалі, письменники, селяни, кримінальні злочинці, озрамуазні мотрони, чиновники усіх мастей і рангів, журналісти, рантє, марнотратники життя, мешканці міського дна, юні шанолюби – ось далеко не повний перелік персонажів, що населяють його книжки. Прагнення забагатіти й зробити кар’єру, облуда проданого кохання і драма шлюбів, укладених задля вигоди, змаганя амбіцій і розтління талантів, комедії парламентських виборів і упередженість правосуддя, корупція державної влади і вседозволеність пороку, крах надій і очерствіння сердець, сонність провінційного побуту і гарячковий ритм столичного життя, сліпота колишніх володарів світу і нахабність тих, хто прийшов їм на зміну, - ось теж далеко не повний опис конфліктів, змальованих у тих книжках.

Одначе “Етюди про звичаї” - це не тільки дивовижна екциклопедичність, це й безприкладна цілісність, органічна внутрішня взаємодія усього в них зібраного. Кожна книжка автора, - писав про себе Бальзак, - усього лише розділ грандіозного роману про суспільство”. Суспільство єдине і вже саме це здатне об’єднати присвячену йому хроніку. Але не зробити її романом. А “Людська комедія” – і справді Рома”, який у собі розчиняє, наново переплавляє Обреші в різний час і навіть з різних приводів написані шматки, здавалося б непридатні для співіснування в ньому – якби брати їх поза контекстом. Однак, потрапивши в нього, вони ніби мертвують своєю особливістю, включаючи й особливість жанрів. Уславлений Годіссар” (1833) – більше не оповідання, “Оноріна” (1838) – не повість “Перші кроки в митті” (1842) – не роман, а саме “розділи якогось більшого твору.

У “Батька Поріо” з “Шагреневої шкіри” прийшов Растіньяк, з Гобсека” – сім’я де Ресто і Максим де Трай. Вони перші персонажі “людської комедії”, які повернулися з уже написаних творів. З кожною наступною книжкою таких героїв стає все більше, їхні зв’язки ускладнюються і міцніють у абата Біротто, який існував у “Турськоому священикові” сам-одинзявляється брат, сезар Біротто, головний герой однойменного роману, у Шарля де Венденеса, більш або менш прохідної постаті у “Тридцятирічній жінці”, - брат Фелікс, що грає головну роль у “Лілеї долини”, значну в “Донці Єви” і згадується в кількох інших бальзаківських творах. Біксіу літератор у “Банківському домі Нусінгена” канцелярист – у Чиновниках”. Гід – у “Комедіантах”, які самі в про це не знають”. Анселм Попіно – син слідчого, який готував судовий розгляд у “Справі про опіку”, а потім протиставлявся закроєві Серізе в “Дрібних буржуа” – одружується з дочкою парфумера Біроттю і ставши на той час пераш Франції, успадковує колекцію свого бідного родича Понса. А про Растіньяка та де Марсе і казати нема чого: обидва пліч-о-пліч ідуть крізь “Етюди про звичаї”, але поки другий (побудувавши головою кабінету міністрів за Луї Філіпа) помирає.

Так установлюється своєрідна безперервність дії. Сюжети окремих романів, повістей, оповідань, які складають “Людську комедії”, відходить на задній план, а на передній виходить нескінченний, як саме життя. рух різноспрямований, хаотичний і водночас закономірний, рух – на шляху якого щось уривається і знову зчіплюється, рух, який відхиляється в бік, утирається в глухі кути і знову потрапляє в колію.

Тут і слід у першу чергу шукати пояснення бальзаківський недовірі до розв’язок: вона продиктована у значній мірі структурою людської комедії як синтезу, як єдності. Бальзак взагалі вважав краще не ставити крапок у “людській комеді”

Так зіштовхуються два зустрічні потоки: твір, що вимагає для себе певної – в тому числі й жанрової форми, і величезний роман, який усі ці форми ламає. Переш приноситься в жертву другому. Більше того, із самого початку (у всякому разі, відтоді, коли думка про єдність уже достатньо визріла) Бальзак надавав перевагу формам “відкритим”, таким, що легко роз’єднуються і складаються знову. Може видатися дивним, що у письменника, який так прагнув цілісності, повість “Тридцятирічна мінка” складається з 30ох зовсім різних оповідань, і при складанні йому довелося уніфікувати імена дійових осіб; що частини роман. Втрачені мелодії” та “Пишнота” і злиденність куртизанок” спершу друкувалися у вигляді окремих повістей. Над якими він певний час працював паралельна. Бальзак узагалі легко погоджувався на публікацію уривків. Ішов він на це задля грошей, але міг дозволити собі тому, що був байдужий до внутрішніх, часткових структур, тримаючи в голові структур загальну, що збігалась у головному своєму ритмі з важким і нерівномірним поступом життя.