Сторінка
2
Музикальність поетичних творів По, гармонійність їхньої структури, таємничість образів та багатство метафор приваблювали до цієї поезії французьких символістів, російських поетів так званого «срібного віку», всіх тих, хто шукав у віршах досконалості форми, ритмічної довершеності, образної багатозвучності та багатозначності.
В оповіданнях Едгара По багато чого від загальних світоглядних та естетичних принципів романтизму: це й інтенсивне використання контрастів, іронії, різке протиставлення світу мрії й реальності, схильність до фантастики, незвичності сюжетів тощо. Водночас письменник був справжнім революціонером жанру. Він створив у цьому жанрі не так багато — лише 73 оповідання, але кожне з них настільки відрізняється одне від одного сюжетом, настроєм, тональністю, тематикою, що можна стверджувати: творчий доробок По відбиває в мініатюрі весь світовий досвід новелістики XIX ст. Уже на різні простої класифікації за змістом та формальними ознаками виокремлюється велика кількість груп його оповідань: суто психологічні або такі, в яких психологічний елемент переважає; пародійні й гумористичні; сенсаційні з іронічним присмаком і без нього; пригодницькі; готичні (з похмурою атмосферою й описом жахів); лірико-романтичні (історії про піднесене і трагічне кохання); філософські діалоги; розповіді про подорожі; логічні або детективні; науково-фантастичні (дві останні групи стали підґрунтям нових жанрів, які протягом XX ст. здобули широку популярність у всьому світі).
Він здобув усесвітню славу насамперед як творець історій жахів, і такий факт легко пояснити, Загадковість, недомовленість, натяки на незбагненне, описи божевілля, рідкісні психічні збочення, грізні незнайомці, які сіють навколо себе моторошний жах, виняткові маніяки — усі ці та багато інших прийомів романтизму й готики — надають творам По таємничої атмосфери. Вона справляє на читача особливо сильне враження завдяки тій психологічній переконливості, з якою письменник зображає психічний стан своїх героїв у граничних ситуаціях, на межі життя й смерті. Так, в оповіданні «Провалля і маятник» він змальовує цілу гаму емоційних станів, показує народження божевільної надії всупереч очевидному, описує, як трагічно розривається душа людини між надією і відчаєм. У багатьох оповіданнях («Чорний кіт», «Вільям Вільсон», «Серце вказало», «Чортик суперечності») автор подає майже клінічну картину маніакального стану, який спричиняє злочини і безумства.
Як і в поезіях, в оповіданнях По однією з центральних тем є смерть під різними виглядами і обличчями. Це загибель від таємничих хвороб, повільне вмирання, образи переходу в інше життя, дослідження стану сну як психологічно близького до фізичного не існування. Наявний в оповіданнях і образ молодої вродливої жінки, яка передчасно залишає цей світ («Лігейя», «Морелла» та ін.). Отож, повторимо, смерть для По — і символ завершення земного страждання, і найбільша загадка буття, і наукова та релігійна проблема.
Вище також ішлося про те, що По наметався майже математично вираховувати емоційні ефекти своїх творів, що відрізняє його від представників романтизму, які сповідували культ спонтанної уяви. На відміну від них, американський письменник шукав опертя для своїх фантазій у вивченні логіки, математики, природничих наук. Він добре грав у шахи, займався теорією ігор, знався на принципах дешифровки. Що стосується По, то тут зійшлися крайнощі: доведені до останньої межі емоційність та інтуїція, з одного боку, і вигострений, натренований і всепереможний аналітичний розум, логіка — з іншого. Ця остання іпостась таланту По найповніше втілюється в його науково-фантастичних і детективних оповіданнях.
Необмежені здібності аналітичного розуму По втілилися в його так званих «логічних оповіданнях», які стали прообразом класичного детективу, В таких творах, як «Вбивство на вулиці Морг», «Золотий жук», «Викрадений лист», «Таємниця Марі Роже», «Це ти», легко помітити всі основні елементи цього жанру: тут є і геніальний слідчий Дюпен, озброєний дедуктивним методом, — літературний батько Шерлока Холмса, Еркюля Пуаро, міс Марпл, Ніро Вольфа та багатьох інших великих розгадників кримінальних загадок; і наївний помічник геніального слідчого (оповідач у «Вбивстві на вулиці Морг» або «Викраденому листі», безумовно, нагадує доктора Ватсона); і використання під час слідства усіх досягнень науки і виняткової логіки у поєднанні з досвідом та інтуїцією.
Варто сказати про ще одну грань таланту По — автора оповідань і його дар сатирика і гумориста. Сміхове у нього виражено безліччю відтінків — від дотепної та ущипливої іронії і самоіронії, пародіювання і самопародіювання до чистого гумору. Нерідко в творах письменника примхливо змішані жарт і жах, внаслідок чого утворюється своєрідний різновид «чорного гумору». Найпоказовішим прикладом останнього е оповідання «Система доктора Смолла і професора Пірія», у якому розповідається про те, як наївний і довірливий оповідач потрапляє через свою зацікавленість наукою до старого напівзруй-нованого замку, де міститься будинок для божевільних. Перед ним проходить ціла галерея диваків і монстрів. Головна ідея твору — грань між психічним здоров'ям та божевіллям надто тонка та невловима — трагікомічна у своїй суті. У такому тлумаченні природи сміху По знову набагато випередив час. Так (тобто сміхом крізь сльози, сміхом, який є симптомом душевної хвороби часу), почали сміятись у столітті XX.
Завантажити реферат