Сторінка
1

Роль літератури в житті європейського суспільства доби Просвітництва

Соціально-економічні перетворення доби Просвіт­ництва вплинули на духовний світ людей, змінили їхні духовні запити та ідеали. Велике значення мало втілення нових суспільних ідей у літературі.

Разом з філософами-просвітителями прогресивні пись­менники закликали до розвитку суспільства, заснованого на приватній власності. Найбільш радикальні автори ви­сували ідеї рівності людей у правах, стояли вище соціаль­но-верствової обмеженості та нерідко висловлювали ідеа­ли, популярні серед широких народних мас.

Просвітителі підпорядкували свою художню творчість завданню перебудови суспільства, їхні твори носили глибокий філософський характер. У ряді випадків — це своєрідні белетризовані філософські трактати. Звідси і де­яка раціоналістичність художньої творчості просвітителів. Борючись за перебудову суспільства, утверджуючи прин­цип активного впливу художника на громадську думку, вони створили нові жанри філософсько-політичного рома­ну, морально-політичної драми і гротескно-комедійного памфлету. При цьому широко використовували літературні форми старих майстрів: памфлети Лукіяна, філософську поему Лукреція, сатиричну літературу Ренесансу, твори Еразма Роттердамського, Франсуа Рабле, Томаса Мора, яких вважали своїми ідейними попередниками. Відстою­ючи демократичні напрями мистецтва, просвітителі ввели в літературу нового героя — простолюдина. В якості пози­тивного образу митці оспівали і прославили його працю, його мораль, співчутливо і проникливе показали його страждання. Викриваючи сваволю панівних станів, вони сміливо вводили в літературу критичний елемент. Вони дали світу твори високого політичного і художнього значення.

У своїй творчості просвітителі-літератори використову­вали три основні типи художнього мислення : класичний, романтичний і реалістичний.

Класицизм XVIII ст., незважаючи на безперечну свою схожість із класицизмом XVII ст., все ж не був прямим нащадком останнього, а являв собою принципово нове історико-художнє явище. Якщо класицизм XVII ст. форму­вався в умовах консолідації націй, коли абсолютна монар­хія відігравала значною мірою позитивну роль у суспіль­ному житті, і не піднімався до заперечення наявних сус­пільних відносин, то класицизм XVIII ст. відзначався антифеодальною спрямованістю, оскільки він розвивався в умовах, коли буржуазія готувалася до вирішального штур­му феодальних бастіонів.

Сентименталізм (від фр. «епіітепі — чуття) був своєрід­ною реакцією на надмірний раціоналізм класицизму з його нехтуванням почуттями простої людини. Ідеалам просвіт­ницького класицизму, котрий виріс на ґрунті "само-задоволеного" розуму, сентименталізм протиставив ідеал "природної людини", складений з елементів утопії. Проте саме цей мотив-ідеал захистив культуру Просвітництва від всевладдя логічного холодного розуму, став запорукою розвитку її майбутнього.

Розуміння людини як такої, що живе за законами при­роди, стало відправним моментом раціоналізму в його по­мірковано критичному варіанті. Визначається нова культурна цінність — художня правда, яка відкрила шлях реаліс­тичному мистецтву.

Найбільшого свого розвитку просвітницький реалізм (від лат. геаіік — речовий, дійсний) досяг в Англії, яка в середині XVII ст. стала на шлях капіталізму. Саме в Англії з'являється принципово відмінна від традиційної придворно-аристо­кратичної аудиторії аудиторія масова, з новими вимогами та естетичними смаками. Складалася вона переважно з представ­ників так званого третього стану, які жадали бачити в мис­тецьких творах реалії життя. Це зумовило той факт, що саме в Англії просвітницький реалізм став провідним напрямком художньої творчості.

Головним жанром у літературі XVIII ст. стає соціально-побутовий роман.

Одним з найбільш відомих англійських письменників доби Просвітництва був Д. Дефо (1660—1731), автор памф­летів, у яких засуджувалися переслідування передових людей, висміювалися пересуди та пихатість англійської аристократії. Небачену славу приніс йому роман "Робін-зон Крузо". Неперехідна цінність цього твору полягає у прославленні сміливого пошуку і відкриття нових земель, возвеличенні мужності, наполегливості, людської праці та винахідливості, відчайдушної боротьби з небезпекою.

Чимало передових, близьких народові ідей, висловив у своїх творах великий англійський письменник-сатирик Дж. Свіфт (1667—1745). В широко відомому романі "Манд­ри Гулівера" під виглядом казкових подорожей свого ге­роя він висміяв вади сучасного йому суспільства: чван­ливість, жадібність, підозрілість, свавілля, несправедливість, інтриги. Дж. Свіфт висловив свою думку про нікчемність тогочасного життя, алегорично переніс втілення людсько­го благородства на коней. Його роман — глибокий і склад­ний філософсько-сатиричний твір.

Розглядаючи історію англійської літератури XVIII ст., не можна не згадати шотландського поета Р. Бернса (1749— 1796). У своїх поезіях він змальовував образи селян ("Був бідний фермер батько мій"), виступав проти соціального й національного гноблення ("Веселі жебраки"). Революцій­ними настроями пройняті його твори періоду Французь­кої буржуазної революції 1789 р. — "Дерево свободи", "Чес­на бідність".

Важливий крок у напрямку реалістичного відображен­ня дійсності здійснила французька художня література епохи Просвітництва. Значний вплив на неї справили ре­алістичні традиції іспанського роману і творчість таких англійських письменників, як Дефо і Свіфт. Але літерату­ра Просвітництва у Франції мала також найближчих по­передників у своїй країні, насамперед в особі видатного письменника Алена Рене Лесажа (1668—1747). Його сати­ричний роман "Кривий біс" і особливо "Пригоди Жіль Блаза із Сантільяни" дають панорамну картину суспільних відносин, висувають на перше місце кмітливого і спосте­режливого простолюдина, викривають звичаї аристократії, чиновників, духовенства; піднімають завісу над справжні­ми мотивами їхніх вчинків.