Сторінка
1
Шолом-Алейхем — один із найвидатніших і найпопулярніших єврейських письменників-класиків. Твори його перекладено на багато європейських мов. його по праву називають народним письменником. Він багатогранне, барвисто показав життя євреїв у колишній царській імперії, переважно в Україні, з якою зв'язаний весь життєвий і творчий шлях письменника.
Шолом-Алейхем любив Україну, де українці і євреї здавна живуть і працюють поряд. В оповіданні «Паска на селі» він любовно змалював дружбу українського і єврейського хлопчиків — Хведьки і Файтла. В ліричній повісті «Пісня пісень» єврейський юнак, Шимек зворушливо говорить про українську природу, як про рідну: «Я бачу небо, відчуваю теплий вітерець, чую, як пташки щебечуть, цвірінькають і літають над нашими головами. Це — наше небо, наш вітерець, наші пташки, все наше, наше, наше!».
Улюбленим «народом» письменника незмінно були маленькі жителі Касриловки: «бідні, роззуті і роздягнені єврейські діти». Багато веселих і смутних новел присвятив їм Шолом-Алейхем. Як і його герой Пейся-палітурник, у якого в моторошних злиднях ростуть троє дітей, письменник провидить той щасливий час, «коли усе переміниться, як Бебель говорить, і як Маркс говорить, і як усі гарні люди говорять. От тоді-то, отоді усе буде по-другому» («Три голівки»).
Вселяючи віру «у кращі часи», Шолом-Алейхем своїми творами розширив кругозір людей, породжених і вирослих у містечкових сирих будинках, у тісноті і занедбаності. Своїх улюблених Копеле, Мотелі, Двойрелі письменник учив сміятися і дивуватися, відрито і чесно жити, обурюватися, боротися за своє щастя і за щастя своїх матерів і батьків.
Шолом-Алейхем написав «святкові» дитячі новели «Прапорець», «Зелень до свята», «Есфирь», у яких розповів про дитячі запити і забави, про романтику дитячих ігор і інтересів. Використавши елементи фольклору, пов'язані з релігійними святкуваннями, він створив гротескові образи клерикалів, неперевершені по сатиричній узагальненості образи меламедів і правовчителів («Скрипка», «Трапеза», «Розбійники»).
Письменник виховував у дітях високе почуття інтернаціоналізму, товариства. Світла і мужня дружба підлітків Файтла і Хведьки сильніше усіх упереджень і забобонів, чорносотенних вигадувань царських урядників, губернаторів і їхніх циркулярів («Великдень у селі»).
Тонкий гумор, цікавість сюжету, показ живих деталей характеризуючих побут, соціальні і національні особливості юних героїв, - забезпечили широкий успіх «Розповідям для дітей».
Плачуча дитина побачивши гарні іграшки починає сміятися. Грань між плачем і сміхом у дитини легко зникає. Сміх швидко переходить у плач і навпаки. У дорослих грань цю перемогти набагато складніше. Чим далі людина віддаляється від свого дитинства, тим важче йому перебороти печаль і знайти веселість. Тільки такі світлі і добрі художники, як Гоголь, Диккенс, Чехів, Марко Твен і Шолом-Алейхем, зберегли в собі невичерпну дитячість, реалізувавши цю особливість у своїх творах.
З «Дитячих розповідей» Шолом-Алейхема найбільшою популярністю користується повість «Хлопчик Мотл». Вона багаторазово друкувалася на рідній мові письменника і витримала чимало видань російською мовою й іншими мовами народів нашої країни.
Цей світ населений дорослими, із котрих кожний, мабуть, вважає себе розумним: дорослі завжди страшно високої думки про себе. Але скажіть, будь ласка, чому вони, у такому випадку, не можуть зрозуміти дев'ятирічного хлопчика?
«Усе в них - пустощі! - скаржиться, наприклад, хлопчик Мотл. - Прив'язати кішці папірець до хвоста, щоб кішка веселіше вертілася, - бешкетництво! Постукати палицею по огорожі попівської садиби, щоб збіглися собаки, - теж бешкетництво! Витягти в Лейбки-водовоза затичку з бочки, щоб побігла вода, - знову бешкетництво!»
Дорослі не розуміють Мотелю. Але і Мотл не може зрозуміти дорослих. Дуже уже вони, справді, нерозумно організували своє життя: жахливо мало радостей і страшенно багато нужд та горя. От тобі і дорослі! От тобі і розумні!
Важко з ними Мотелю.
Поміркуєте самі: він уже як-небудь звик до того, щоб дорослі щедрою рукою роздавали йому ляпанці і стусани, тягали його за волосся і лаяли з ранку до вечора. Але от обрушується горі: умирає батько. Сім'я приречена на зовсім голодне життя; мати продає усе, що є в будинку, і плаче з ранку до вечора. А Мотелю легшає жити: його перестали бити, його навіть не лають. Усе говорять:
«Що ви хочете, він сирота, його треба пошкодувати».
Мотелю починає здаватися, що йому привалило найбільше щастя.
«Мені добре! - часто викликує він. - Я сирота!»
Історія хлопчика Мотелю сильно нагадує історії гіркого сирітства Давида Копперфілда й Олівера Твісту, описані Чарльзом Диккенсом. Водночас якби цю повість прочитали два таких веселуни, як Том Сойєр та Гекльберри Фінн, вони б теж впізнали своє і закричали:
«Нашого полку прибуло!»
Але вже хто напевно зачув би в Мотелі рідну душу, так це чеховський Ванька Жуков.
а в оповіданні «Паска на селі» любовно зображено українського хлопчика Хведька, який дружить з єврейським хлопчиком Файтлом: «Гарне личко з симпатичними оченятами, з білим лляним волоссям, одного віку з Файтлом і готовий за Файтла у вогонь і воду. І Файтл теж любить його».
«Шолом-Алейхем» у перекладі означає «мир вам», що так актуально звучить нині на всіх мовах як заклик до миру, єдності й злагоди.
Шолом-Алейхема не можна уявити без України, як не можна уявити й Україну без цього письменника. Це є знаком нерозривності життя двох народів — українського і єврейського,— їхньої спільної долі й спільної боротьби за добробут і щастя.
Завантажити реферат