Сторінка
1

Образ скупого в українській та всесвітній літературі

У художнiй лiтературi чимало образiв користолюбцiв та скнар, але вони не однаковi.

Скупий лицар О. Пушкiна насправдi прагне влади, грошi для нього - лише засiб її досягнення, тож вiн швидше прихований владолюб, нiж справжнiй користолюбець.

Плюшкiн М. Гоголя - дрiб'язковий скнара "побутового" типу. Не випадково "плюшкiними" називають часом людей, що не бажають викинути вчорашню газету чи щось подiбне: з Гобсеком їх порiвнювати не стане нiхто. У цьому образi узагальнено зовсiм iншi риси приватновласницької психологiї, доведенi до логiчного завершення (хоча майже абсурднi з точки зору нормальної людини).

Ось життєва фiлософiя Гобсека: "Що може задовольнити наше "я", наше марнославство? Золото! Потоки золота. Щоб задовольнити нашi примхи потрiбен час, потрiбнi матерiальнi можливостi i зусилля. У золотi все це є у зародку, i воно насправдi дає все".

При цьому Гобсек не намагається скористатися згаданими ним можливостями золота, йому достатньо його мати. Не заради чогось iншого. Для Гобсека не iснує жодних задоволень, крiм усвiдомлення наявностi свого багатства.

Чи були у нього iншi риси? Через яскравiсть головної характеристики, його життєвого надзавдання, їх майже непомiтно. "Це була людина-автомат, яку щодня заводили", - пише про нього Бальзак.

Навiть людинi, якiй вiн нiби спiвчуває, Гобсек позичає грошi лише на трохи поблажливiших умовах, нiж iншим, та ще й пiдводить свого роду "iдеологiчне пiдгрунтя" цьому вчинку, мовляв, так буде кориснiше для його характеру. Взагалi, до лихварiв люди звертаються лише в найскрутнiшi моменти життя, у розпачi, коли немає iншого джерела, щоб отримати грошi. Наприклад, коли наближається банкрутство, й банки вiдмовляють у кредитi. У самому лихварствi як явищi, первiсно закладено дещо жорстоке, та Гобсек перевершує у цьому навiть своїх "колег": спостереження за людьми, що потрапили у безвихiдь для нього стає розвагою. Про спiвчуття, зазвичай, взагалi не йдеться.

Гобсек при всiй обмеженостi в цiлях, як не дивно, не примiтивний. Вiн здатен робити узагальнення щодо природи суспiльства, аналiзува ти його рушiйнi сили. Знає вiн i психологiю людей. Щоб зробити висновок про всевладнiсть золота i створити власну фiлософiю щодо цього, теж треба вмiти мислити. Отже, вiн розумна людина, але його пристрасть виявляється сильнiшою за розум. Влада золота, про яку вiн стiльки торочив, робить своєю жертвою самого Гобсека, вiн сам собi створює пастку.

Що може бути абсурднiшим за смерть вiд голоду посеред незлiчено го багатства? Але попри абсурднiсть, вона є логiчною: Гобсека вбиває власна ж iдея про всевладнiсть золота та його неперевершену самоцiннiсть. Вiн настiльки боявся втратити свої надбання, що непомiтно для себе знищив їх у фiзичному розумiннi: дорогi тканини, посуд, картини - все зiпсувалося, все виявилось втраченим для свiту. Якщо зважити на наявнiсть авторського задуму, цей зумисний зовнiшнiй абсурд - природне завершення подiбного ставлення до життя.

"Чи є у цiєї людини Бог?" - риторично запитує iнший герой твору, Дервiль. Так, є: це Мамона, iнакше кажучи грошi. Служiнню цьому iдоловi подаровано життя Гобсека.

Суворо та безжально засуджує Бальзак жагу накопичення i власне процес збагачення людини. Анi Гобсеку, анi iншим не приносить золото щастя. I хай образ Гобсека - гранiчний випадок, вiн свiдчить, до чого призводить шлях користолюбства, а художня майстернiсть письменни ка робить це застереження ще переконливiшим.

Великим творчим досягненням I. Карпенка-Карого є його комедiя "Хазяїн", в якiй вiн дуже майстерно висвiтлив глитайську верхiвку українського села, показавши її нiкчемнiсть i висмiявши її iдеали.

Цю глитайську верхiвку вiн втiлив в образi головного персонажа твору - великого землевласника, мiльйонера Терентiя Пузиря. Пузир вже ступив на ту найвищу сходинку власникiв, про яку тiльки мрiяли Михайло Окунь i Герасим Калитка. Вiн володiє тисячами десятин землi, його господарство складається з кiлькох економiй. На його степах випасаються тисячнi отари овець. Управляти хазяйством йому допомагає штат приказчикiв та економiв. У нього служить навiть iноземний фахiвець з вiвчарства. "Княжество! Цiле княжество", - каже про його володiння Маюфес, бо три днi їхав вiн Пузиревою землею. Крiм того, Пузир придбав вагу в суспiльствi, бо його обрали в земську управу, i вiн став членом правлiння банку. Але всi цi здобутки не можуть зупинити Пузиреве прагнення до ще бiльшого збагачення. Вiн ненажерливий. I ця жадоба збагачення не дає йому спокою. Йому властивi тi ж самi риси, що й дрiбним власникам: жадiбнiсть, хвороблива скнарiсть, дрiб'язковiсть. На всьому вiн прагне заощадити, всiх одурити. Маючи неосяжнi володiння, вiн торгується за кожну копiйку. Пузир - це хижак у людському втiленнi. Вiн нещадно i жорстоко експлуатує людей, що найнялися до нього на роботу. За допомогою своїх управителiв робить людей бiдними, одбираючи у них землю, i тим самим перетворюючи їх у дешеву робочу силу. А згодом створює їм такi умови працi, що люди не витримують та тiкають, залишаючи свiй заробок у хазяйськiй кишенi. Звiсно, що для останнього - це добрий комерцiйний гендель. А ставиться до робочого люду вiн гiрше, нiж до скотини. Годує людей таким хлiбом, що i в горло не лiзе, бо "поки свiжий, то такий глевкий, що тiльки коники лiпить", а коли зачерствiє, "тодi такий твердий, як цегла - i собака не вкусить". Бiльше того, цей мiльйонер обурюється на економа за те, що вiн платить робiтникам по 35 копiйок за день, а не по 25. Це ж який збиток хазяйству! Задля прибутку вiн вдається i на шахрайськi махiнацiї.

Скнарiсть проявляє Пузир i в ставленнi до самого себе. Згадаймо, наприклад, його знаменитий "халат мiльйонера" та кожух, який "аж торохтить". "Нового купувать не хоче, а вiд цього халата i вiд кожуха, повiрте, смердить". I хоча Пузир вважав, що його i в рогожi впiзнають, а все ж у цьому кожусi Терентiя Гавриловича не пускали у земський банк. Щоб придбати йому новий халат, дружинi треба було його обдурити, бо вiд себе подарувати не могла через те, що Пузир гнiвався: " .такий розход зробила, та ще грошi брала крадькома". Треба було зробити так, "щоб вiн зразу побачив, що вєщ дорога, а продається дешево!"

Не змiг побороти свою жадiбнiсть навiть тодi, коли треба було платити свiдкам за брехливi свiдчення, хоча тi свiдчення - єдине, що змогло врятувати його вiд острогу.