Сторінка
3

Герман Гессе

Після повернення з подорожі письменник поселився поблизу Берна, і відтоді він назавжди залишився в Швейцарії. З 1919 року він влаштувався в Монтаньоле, поблизу Лугано, побудував собі будинок у власному смаку і прожив там до самої смерті. У 1923 році Герман Гессе прийняв швейцарське підданство. На заході днів його часто називали "мудрецем з Монтаньоли".

Хоч Гессе неможливо уявити собі поза німецькою літературою і німецькою літературною традицією, поза передовий німецький інтелігенція, швейцарське оточення і ідеї багатьох тутешніх ідеологів про "особливий шлях" цієї країни наклали відбиток на світогляд і творчість Гессе. Життя в Швейцарії сприяло появі в ньому некой "отстраненности" при розгляді боротьби і протиріч в західноєвропейському суспільстві XX віку. У роки першої світової війни і пізніше, в роки фашизму, Швейцарія представлялася йому "притулком", "країною, що дає притулок". Вона стала для нього "батьківщиною по вибору" при цьому Гессе мало вникав в її внутрішні проблеми. Швейцарія, безсумнівно, допомогла також народженню самого образу Касталії, маленької мирної провінції всередині великої і неспокійної держави.

Вирішальною причиною переселення Гессе в Швейцарію стала перша світова війна, а потім зростаюче невдоволення письменника післявоєнною Німеччиною. 1914 рік приголомшив Гессе, війна показалася йому безумством, масовим психозом, поставив йод загрозу все його існування, всі, що він любив в життю, всі досягнення цивілізації. Він був одним з тих небагато буржуазних інтелігентів, яких не торкнувся чад шовінізму, що охопив в той час Німеччину і інші воюючі держави. І в перші ж дні війни він мужньо виступив в захист своїх переконань.

Його стаття в "Нойе цюрихер цантунг" називалася "Друзі, не треба цих звуків" (слова з Дев'ятої симфонії Бетховена, що передують знамениту шиллеровскую "Оду до радості"). Гессе закликав інтелігенцію всіх країн, що вступили у війну зберігати вірність принципам, гуманізму і спільно, загальними силами спасати культуру. Ця стаття викликала велику кількість відгуків: Письменник після свого виступу відразу виявився в ізоляції і надовго став для офіційної німецької преси "зрадником вітчизни". Зате він знайшов в ці важкі дні небагато вірних друзів, серед них був і Ромен Роллан, який відгукнувся на статтю Гессе дружнім листом.

За першою статтею пішли інші. Гессе стояв тоді на позиціях пацифізму, тільки пацифізму, але виступав в його захист гаряче, з темпераментом борця. Роки 1917-1919 були роками найбільшої політичної активності в його житті згодом він недаремно назвав цей період своїм "пробудженням".

Війна і пов'язані з нею переживання, напружена суспільна діяльність у військові роки, а також важкі особисті втрати втрата любимого сина, розлучення з дружиною -привели його зрештою до нервової перевтоми і тривалому на декілька років творчій кризі. Цей період став помітним рубежем в його житті. Характерно, що на початку 20-х років письменник терпіти не міг своїх ранніх творів -вони представлялися йому занадто безтурботними (лише пізніше він визнав, що і в них в якійсь мірі "все вже було").

Він не міг більш писати по-старому. Все створене їм раніше здавалося йому полегшеним, здавалося відходом від самих головних проблем, від самої глибокої правди, а отже, брехнею, слабістю, потуранням зовнішній формі і красі. І він болісно шукає для себе нову форму, виходить з положення, що "істина важливіше краса", вимагає від свого мистецтва болісної, граничної щирості і глибини.

Головною темою письменника все більше стає показ оголених, нерозв'язних конфліктів в навколишньому суспільстві і а душі людини, який втрачає в цьому суспільстві самого себе. Шлях письменника-гуманіста Гессе вів від неясних романтичних поривів до все більш глибокого пізнання дійсності і людей, до займіть людяність.

У пошуках виходу з цих нерозв'язних протиріч, в прагненні знайти "позитивну" істину Гессе віддав данину багатьом філософському шуканню свого часу, таким "володарям дум" західної інтелігенції 20-х років, як Шопенгауер, Шпенглер, Фрідріху Ніцше, "мифологи" і інш. Він звертається навперемінно і до "материнського права" Бахофена, і до "східної мудрості", і до знайомого йому з дитинства пиетистскому благочестю. Все це знаходить відображення в його творчості, звідусіль він запозичає якісь мотиви, іноді чисто зовнішні. По Гессе уміє "освоїти" і переварити всі ці теорії, не ставши сліпим адептом одного якого-небудь вчення, будучи для цього дуже гострозорим художником і своєрідним мислителем. Читач, безсумнівно, відчує це при читанні "Гри в бісер".

Особливо потрібно звернути увагу на захоплення Гессе психоаналізом. Через труди швейцарського філософа, що завоювали популярність К.-Г. Юнга (1875-1961), одного з послідовників Зігмунда Фрейд, Гессе зацікавлюється так званою "глибинною психологією", вченням про владу несвідомого в житті людей. Деякий час персонажі його книг шукають виходу з життєвих протиріч виключно в збагненні власної прихованої суті, глибин своєї душі. Гессе називає це "шляхом всередину". Надовго він не зміг цим обмежитися, "юнгианцем" в повному розумінні слова він не став. З зустрічі з юнгианством він виніс вимогу для художника безстрашно і чесно заглядати всередину себе, нічого не прикрашивая і не приховуючи, але він відмовився від "шляху всередину" як єдиного порятунку і від егоцентризму Юнга.

Гессе надзвичайно хвилює доля молоді, післявоєнного покоління. У 1919-1923 роках він навіть бере участь у виданні журналу, зверненого до молодих, "Vivos voco" "Я закликаю живих". Цій же аудиторії були адресовані насамперед твори письменника 20-х років. Початком цього нового етапу можна вважати романа "Деміан" (1919).