Сторінка
7

Найдавніші земні цивілізації

Серед повсюдно визнаних шедеврів античної скульптури — фриз храму олтаря Зевса в Пергамі (горельєф був завдовжки 120 метрів), на якому зображено битву богів-олімпійців з гігантами, скульптурна група родоської школи "Лаокоон" майстрів Аге-сандра, Атенодора та Полідора, де вони провели гуманістичну ідею боротьби добра зі злом, вирішили складне композиційне завдання — передали у скульптурі рух і простір.

У період еллінізму стало популярним будівництво величних споруд, деякі з них належать до сімох чудес світу, зокрема Олександрійський маяк, зведений у 280 р. до н. е. на острові Фарос. Його висота досягала 135 метрів, на вершині було встановлено бронзову статую Посейдона заввишки близько 7 метрів, під куполом його постійно горіло вогнище, яке вказувало шлях мореплавцям. Свідченням технічних досягнень еллінів стало будівництво ще одного чуда світу — Колоса Родоського, статуї бога Геліоса заввишки 32 метри, величезної для того часу позолоченої бронзової фігури.

Завдяки високому рівню матеріального забезпечення, особливо після походів Олександра Македонського, вільні громадяни мали багато вільного часу, який вони присвячували спортивним змаганням, театральним виставам, інтелектуальним заняттям. Гуманітарії та інтелектуали починають "демократизувати" літературний процес, уводять у твори "койне" (мову, наближену до побутової). Водночас грунтовно вивчається грецька мова; на цій базі формується філологія як наука. У драматургії різко змінюється домінанта — трагедія обов'язково мала красиво закінчуватися, дрібнішають літературні жанри; популярними стають епіграми, ідилії, буколіки (сценки із життя "пастухів").

Але грецька культура на завойованих греками територіях не скрізь сприймалася позитивно. Зокрема, у парфянському царстві вона була зовсім чужою; як до культури поневолювачів ставились до неї іудеї. Свідченням цього було повстання маккавеїв у 165— 142 pp. до н. е. Прихід римлян в елліністичний світ багатьма сприймався як миротворчий.

Культура Риму склалась і сформувалась під впливом культур багатьох народів, передусім етрусків і греків, акумулювавши кращі їхні досягнення. У більшості випадків римляни перевершили своїх учителів. У свою чергу, у період найвищого розквіту римська культура справила величезний вплив на подальший розвиток Європи.

Римляни суттєво вдосконалили сільськогосподарські знаряддя, які отримали у спадок від греків. Зокрема, до плуга вони додали колеса, ніж і відвал; цей прототип відомий і сьогодні. Винайшли серп та жатку. Почали варити і розливати віконне скло (у Помпеях було знайдено бронзові рами з рештками скла розміром 100x70 см). Удосконалили колісний транспорт, зробили для воза поворотний передок і голоблі.

Суттєво змінилось розуміння моделі світу, пантеон богів став чітко регламентований. Водночас відбулася регламентація і в організації держави, що було зафіксовано в римському праві, згідно з яким визначено функції кожного члена суспільства. Це сформувало раціоналізм мислення, привело до введення майнової ієрархії (реформи Сервія Тулія), надало кошти для утримання армії як соціального інституту. Посада царя стала вибірною, він ділив владу з радою старійшин, сформувалася своєрідна стадія воєнної демократії, вищі посади в державі збігалися з військовими.

Суспільство структурується. Вищим посадовим особам забороняється займатися торгівлею і фінансовими операціями, це дозволяється лише "вершникам". Починають процвітати торгівля і банківська справа; значні прибутки дає землеволодіння, що приводить до суттєвих соціальних змін. Соціальне і економічне розмежування, завойовницькі походи провокують громадянські війни, війни двох аристократій, що врешті-решт призвело до диктатури Юлія Цезаря і, як наслідок, до єдиновладдя — принципату (імперії).

Боротьба за владу потребувала величезних коштів, лихварство набуло державних масштабів, римська знать щораз більше і більше купалась у нечуваній розкоші та розбещеності. Жінки не відставали від чоловіків, сім'я деградувала.

На такому соціополітичному тлі в Римі та Римській імперії утворився своєрідний культурний процес, превалюючим принципом якого був принцип доцільності, сміливості інженерного мислення, що давало змогу задовольняти побутові потреби численного населення, вишуканий естетичний смак аристократів (їх вілли з парками та палаци були фантастично дорогими).

Етруська спадщина в архітектурі, будівельні традиції, винайдення бетону дали змогу римлянам перейти від простих балочних перекриттів до зведення арочних споруд. Вони зводили багатоповерхові будинки (до 8 поверхів). У будівництві широко використовувався бетон, зокрема при зведенні Пантеона, діаметр купола якого сягав 43 метри, Колізею, будівництві мостів, акведуків, шляхів та ін. Будівельники Риму вперше застосували знамениту хрестово-купольну систему, що стало основою майбутніх християнських храмів. У будівлях Риму несучим елементом була стіна, а колони та інше декорування виконували лише оздоблювальну функцію.

У численних архітектурних спорудах, зведених за грецькою традицією, художники виконували стінні розписи, де провідними були міфологічні сюжети, а також: сюжети з життя римлян. Це підтверджується багатьма зразками, які було знайдено під час розкопок Помпей і Геркуланума. Найвищим досягненням римської скульптури став портрет. Скульптори не лише фіксували риси пор-третованого, а й розкривали його як особистість, виводили образ на рівень соціальна значущого ідеалу. Індивідуалізація людини вивела на перший план ідею духовної краси.

Підвалини римської літератури заклала грецька література. Зокрема, було перекладено латиною "Одіссею" та інші класичні твори, які стали взірцем для римських письменників. Веселе й безтурботне життя римських патриціїв потребувало веселих жанрів. Одним із перших, хто зумів, не опускаючись до рівня споживача й утримуючи високі літературні традиції, писати літературні твори високого рівня, був Ют Макцій Плавт. Публій Теренцій Авр віддавав перевагу "серйозним" комедіям, перероблюючи грецькі на свій лад. Проте якщо в оригіналах глядач знав закінчення сюжету, то в Теренція глядачі, а часто й герої п'єси, не знали, як завершиться дія. Сучасники шанували Теренція більше як стиліста, ніж драматурга.

Поезія римського періоду позначена високою культурою форми, якій надавалась перевага. Поети писали великі "вчені" твори, а також невеликі вірші легкого жанру. Найпомітніший внесок у поезію зробили Вергілій, Горацій, Овідій, Сенека, Петроній. У Римській імперії література цікавила не лише читача, а й політиків, які намагались у своїх інтересах керувати нею. Так, за "державним" замовленням Вергілій написав "Ене'щу", епічну поему про міфічного "божественного" предка римської аристократії й Августа-Енея; у ній настійно проводиться теза єдності Риму з усією Італією. Це був твір, в якому обстоювалась ідея національного патріотизму.