Сторінка
1

Етичні норми і цінності. Совість і моральний обов’язок

1. Поняття моральної свідомості

В навчальній, науковій та нау­ково-популярній літературі не­рідко можна зустріти терміни «моральна свідомість», «наукова свідомість», «естетична свідомість», «політична свідомість», «релігійна свідомість» тощо. З огляду на це важливо мати на увазі, що свідомість людини за своєю природою є цілісною і аж ніяк не скидається на шафу, в якій за алфавітом розставлені окремі теки: «естетика», «міфологія», «мораль», «наука» тощо. Яким конкретним різновидом духовної діяльності не займалася б людина, її реалізує одна й та ж сама свідомість, що тим самим і засвідчує свою внутрішню сутність. Тому, коли ми звернемося до свідомості мораль­ної, в убранні її специфічних понять і визначень перед нами поставатиме зрештою не що інше, як людська свідомість узагалі, з властивими їй внутрішніми механіз­мами, смисловим і ціннісним змістом.

Разом з тим ідеться про вельми специфічну ділянку праці людської свідомості, яка потребує особливих кро­ків і форм мислення, предметно зумовлених низкою власне етичних понять і категорій, проблематикою мо­ральності як такої. Й тією мірою, якою сутність явищ людського буття визначається їхнім функціонуванням, їхнім способом дії, — перед нами справді-таки постає дещо особлива свідомість: свідомість у стані осмислен­ня і розв'язання суто моральних проблем, споряджена потрібним для цього концептуальним і категоріальним апаратом. Якщо свідомість загалом є ідеальним від­ображенням і впорядкуванням реальності, то моральна свідомість — ідеальним відображенням і впорядку­ванням реальності власне моральної, тобто моральної практики й моральних відносин. Саме це ми й будемо мати на увазі надалі, говорячи про моральну свідомість.

2. Норма як елемент моральної свідомості

Найперше, що впадає в око при теоретичному розгляді мо­ральної свідомості, — це, зви­чайно, сукупність певних норм,

заборон та вимог, що регулюють людську діяльність і поведінку. Ця сукупність норм головним чином і

становить безпосередній зміст моральної свідомості.

Про сутність морального нормування поведінки дещо вже було сказано в попередніх розділах. Однак що собою являє моральна норма як така?

Згідно з існуючими визначеннями, моральна норма (від лат. norma --керівне начало, правило, взірець) є елементарною формою моральної вимоги, певним взір­цем поведінки, що відбиває усталені потреби людсько­го співжиття і відносин та має обов'язковий характер.

Зв'язок моральних норм з реальною практикою людського життя випливає також і з тієї обставини, що нормою називається, крім відповідного елементу свідо­мості, ще й просто певний середній випадок або показ­ник, певна усталена риса того чи іншого об'єктивного масового явища або процесу. Нерідко трапляється так, що проблема якоїсь норми загострюється в моральній свідомості саме тоді, коли дана норма втрачає свої позиції в реальному людському житті, тобто перестає бути для нього «нормою», — що, до речі, зовсім ще не свідчить про її суто моральну необґрунтованість.

Цікаво в цьому відношенні, що мовне джерело да­ного поняття, латинське norma походить від дієслова nosco — пізнаю, впізнаю, розпізнаю й первісно позна­чає ніщо інше як косинець, котрий докладають до ліній та площин саме з метою їх випрямлення і виправлення. Від цього елементарного уявлення сучасне поняття норми успадковує вказівку на деяку повторюваність істотного, що її потрібно розпізнати в даній конкрет­ній ситуації й прийняти до керівництва. Норма мораль­на під цим кутом зору теж постає своєрідним «косин­цем», якого ми докладаємо до примхливої реальності людських стосунків, де так само існують свої істотні повторюваності, що потребують додержання.

Будь-які норми моральної свідомості стосуються тих або інших конкретних виявів чи сторін суспільного життя. При цьому характеру морального нормативу мо­жуть набувати як позитивні вимоги, що зобов'язують людину до здійснення певних учинків і реалізації в них певних якостей («поважай батьків!», «повертай борги!» тощо), так і заборони, що накладаються на відповідні діяльні волевияви людини («не вбивай!», «не вкради!», «не кажи неправду!» та ін.).

Величезна різноманітність норм сучасної моральної свідо­мості простягається від найзагальніших фундаментальних осно-

воположень (як-от наведені) до норм чисто ситуаційних за своїм змістом, що не виходять за межі якогось часткового аспекту людської поведінки або повторюваного, але суто поверхового типу ситуацій спілкування. Перші, найфундаментальніші норми мо­ралі, нерідко входять у людську свідомість у вигляді релігійних заповідей; заповідь — це й є така норма моральної свідомості, відносно якої існує переконання, що вона походить від певного авторитету, насамперед — авторитету потойбічного, божествен­ного (класичний приклад —Десять заповідей, або Декалог Мой-сея). Останні ж, суто поверхові або ситуаційні моральні нор­мативи, межують із правилами етикету й зовнішньої культури поведінки, а часто й самі безпосередньо постають у цій якості.

Проте будь-які моральні норми, хоч якими б загаль­ними або частковими, фундаментальними чи повер­ховими вони були, мають і певні спільні сутнісні риси, які власне й визначають їхню належність до сфери моралі. Це, насамперед:

— імперативність, тобто обов'язковість втіленого в них веління. При цьому обов'язковість власне мораль­них норм, на відміну від багатьох інших, має не гіпо­тетичний, умовний, а категоричний характер: людина в принципі має виконувати їх незалежно від будь-яких сторонніх міркувань. Небагато чого варті були б у мо­ральному відношенні чесність або ввічливість особи, якби за ними стояло, скажімо, лише бажання сподо­батися начальству; такі «чесноти» через це й назива­ються показними — на відміну від справжніх. Існують, звичайно, й більш значущі в моральному відношенні чинники, які людина не може не враховувати при виконанні певних норм, але про це йтиметься нижче. В цілому ж обов'язковість закладена в моральній нормі як такій і незалежно від зовнішніх обставин має саме категоричний характер;

— здатність до універсалізації (universalizability — термін сучасного англійського етика P. M. Гейєра). Про цю здатність моральної норми вже йшлося при розгляді відносин загальнолюдської і локальних систем моралі. Справді, сучасний досвід переконує, що в різних регіо­нах світу, в різних народів чи в різних шарах культури можна зустріти найрізноманітніші за змістом моральні імперативи, і якби ми схотіли вилучити з них стовідсот­кове універсальні, наші здобутки були б дуже малі. При цьому, однак, кожна, навіть найчастковіша, найповер-ховіша норма моралі, якщо тільки вона гідна цієї назви, здатна до універсалізації — неначе містить у собі відповідний універсалізуючий потенціал. Кожну, аж до найдріб'язковішої з числа таких норм, можна інтерпре­тувати таким чином, щоб вона заи певних обставин набувала універсального значення. Й поготів не може бути в галузі моралі таких норм, які були б обов'язко­вими для одних осіб і не стосувалися інших: мораль такого «подвійного стандарту» засуджується всім циві­лізованим співтовариством.