Сторінка
1

Культура на порозі XXI ст.

Історія нашої цивілізації орієнтовно налічує близько 10 тис. років, змінилося близько 170 поколінь. Тому не дивно, що відбулися не такі вже й великі зміни у психології самої людини, лише вдосконалився виробничий процес, завдяки чому вивільнилось багато часу, який люди почали витрачати на задоволення своїх морально-естетичних запитів. XX ст. — епоха індустріалізації та гуманізації суспільства. Гуманізм утверджує міць і свободу творчого духу, уособлює елітарність, визначає загальний рівень розвитку суспільства та суспільних відносин. Універсальність сучасного гуманізму полягає в тому, що він проголошує право кожної людини на життя, свободу та матеріальне забезпечення і, таким чином, переходить з елітарної якості у демократичну.

Дослідники початку XX ст. завдяки прискіпливому і неупередженому вивченню світоглядних систем, зокрема релігій, побачили в них суттєві суперечності, що надало змогу вивести моделі діалектичного ставлення до життя людини в реальному вимірі, а релігію трактувати як міфологічну систему, розробити концептуальні засади на ршні філософського узагальнення. Це яскраво висвітлено в концепції вчення, сформульованого в документі, що його знайшов Л. Гумільов в архівах Ермітажу. Документ належить до останньої чверті XIX — початку XX ст. Л. Гумільов назвав його "Апокриф". Наводимо уривок з нього: "Бог, який створив світ, — особистість, але він не Абсолют; створивши простір поза собою, він обмежив себе, оскільки сам перебуває поза створеним ним простором. Відповідно він не всюдисущий; створивши час, явище самостійне, він обмежив себе, оскільки не має можливості зробити того, хто був, тим, хто не був. Відповідно він не всемогутній; створивши душі, наділені волею свободи, він не може передбачити їх вчинки. Відповідно він не всюдисущий; це так, тому що він добрий, оскільки, коли б він був всюдисущий, то він був би одночасно і злим, і гріховним, а цього немає; це так, тому що коли б він був всюдисущий, то він знав би злі помисли людей, які тим самим не мали б можливості іншого вчинку, щоб не порушити волю його. Але тоді за всі злочини має відповідати він, а не люди, які є лише виконавцями; Бог добрий, відповідно, не винний у злі світу цього, а джерело зла — Сатана. Але коли Сатана створений Богом, то вина за його справи на Богові. Але оскільки цього не може бути (оскільки суперечить першому принципу), то це означає, що Сатана — не твар, а породження небуття і самобуття; але оскільки Сатана діє, отже, небуття може бути активним; смерть сама по собі не зло, оскільки за нею йде нове життя або повний розпад і забуття".

У "Апокрифі" простежується один з основних законів філософії — єдність і боротьба протилежностей. Виведений на емпіричному рівні, він цікавий тим, що практично визначив економічну, політичну, виробничу та культурну співпрацю і протистояння народів, особливо світоглядних засад, у XX ст.

Інтернаціоналізація народногосподарських зв'язків, корпорацій виробляє та унормовує єдині форми організації культури управління; вони стають нормативними в багатьох країнах світу, що активізує життя. Свідчення цього — повсюдне проникнення науково-технічної революції у щоденну практику, яка диктує принципово нову роль культури, засобів масової інформації і комунікації. Звідси постає актуальність тези, проголошеної в останній чверті XIX ст. О. Потебнею про роль і значення мови. Він стверджував, що мову нації визначає мова школи, мову школи — потреби виробництва, які й формують мовний еквівалент нації. Учора на постсоціалістичному просторі домінувала російська мова, сьогодні, з переорієнтацією виробника на Захід, починає переважати англійська, яка посідає панівне місце в системі виробництва й активно входить до навчального процесу.

Світосприйняття людей зумовлюється досягненнями наукової думки, втіленої у промисловості та техніці, які активно перетворюють планету, формують нову, досі не знану психологічну домінанту — відчуття космічності свого буття. Космізм як течія зародився в Європі, особливого розвитку дістав у працях К. Ціол-ковського, В. Вернадського, О. Чижевського, які вважали Землю часткою Всесвіту, а отже, і людину з її розумом — провідною силою світового буття, тому вона мала брати на себе відповідальність за космічну еволюцію.

У своїй програмній праці "Научная мысль как планетарное явление" В. Вернадський на рівні енциклопедичних узагальнень вивів синтетичне бачення розвитку еволюції Землі як єдиного геологічного, біогенного, соціального та культурного процесу. Він доводить, що еволюція світової культури — природне явище в еволюційному розвитку. Під впливом об'єднаного людства біосфера закономірно перейде в якісно новий стан — ноосферу (від грецьк. поos— розум та sphdira — куля). Людина, її розум — не просто кінцевий результат еволюції, а початок нового виміру, який має створити "сферу розуму", він і визначить силу еволюційного розвитку в недалекому майбутньому.

Ноосферна культура пов 'язана з реальним процесом експансії розуму, її свідомого перетікання в еволюційний процес. Всебічно освоюється біосфера, якою володіє людство, максимально повно ним перетворюється, а деякі ділянки взагалі втратили первинний вигляд, розорюються землі, прокладаються канали, шляхопроводи, зводяться міста-мегаполіси. Другим важливим підґрунтям для творення "ноосфери" є об'єднання людей Землі, для яких рівні права, братство, спільна мета — реалізація щасливого життя — має бути природним фактором. На базі цього, вірогідно, утвориться загальнолюдська культура, яка завдяки оперативності передавання інформації (нині завдяки Інтернету) об'єднуватиме людей, а наукова і технічна думка служитиме добру. Наука стане тією об'єднуючою силою, яка консолідує все воєдино. Еволюція живої біологічної субстанції, нарощування сил розуму у всесвіті — процеси неминучі. В. Вернадський твердив: " . можна дивитись на наше майбутнє впевнено. Воно в наших руках. Ми його не випустимо".