Сторінка
3

Найдавніші земні цивілізації

Заратустра вплинув на уявлення іранців про космос: первинною субстанцією вони визначали вогонь, тому зороастрійців називають ще "вогнепоклонниками". В їхніх храмах вогонь горів постійно і був символом вічного життя. На базі виведених постулатів розуміння світу Заратустра виконував функцію "першолюди-ни " і навчителя. Справи Заратустри продовжували його сини — яскравий зразок утворення типової родової моделі теократичної держави. Як антитеза зороастризму в Ірані зароджується маніхейство. Базуючись на зороастризмі, але на противагу йому, Сураїк, прозваний Мані, категорії добра і зла вивів рівноправними персоніфікованими іпостасями, розробив учення, яке ставило за мету врятувати людство від першості світового зла.

Іранці поважливо ставились до краси фізичної та духовної, і про це виразно свідчать тексти "Авести", які збереглися. У них оспівується божественна мета людини. Скульптурні зображення були вишуканими. Багато досконало виконаних фігур прикрашали Персеполь і площі міста. Провідною тезою в мистецтві іранців було світло, яке вони вважали універсальним благом, бо воно поборювало темряву; світлоносність пронизувала всі твори мистецтва, літератури, скульптури, архітектури.

На розвиток культури євразійського континенту істотно вплинула культура Індії. Вона вийшла на історичну арену, коли на ці території у XIII ст. до н. е. прийшли арії. Найповніше світоглядна система, світобачення та ідеологія були викладені у збірниках "Рігведа " (книга гімнів), "Яджурведа " (книга жертв), "Самаведа " (книга пісень), "Артхарваведа" (книга жерців), де розповідається про бачення історичного походження людства, богів; збереглися численні побутові замальовки життя індійців. З VI—V ст. до н. е. з'являються коментарі до цих збірників. Деякі з них зажили слави самостійних творів, наприклад "Брахмани", де обґрунтовується провідна роль жерця в суспільстві, визначається мета релігії, декларується провідна тема злиття людини з Богом. Створюється своєрідний жанр — сутра, тобто короткий виклад певної теми. Особливість пантеону божеств полягала в тому, що головним ставав той Бог, в якому на той час була потреба. У суспільному житті жрець був водночас вождем і главою роду. Суспільство було поділене на касти, і перехід з однієї касти в іншу практично був неможливий. До вищих каст належали жерці й воїни, до нижчих — місцеве населення: дравіди і мунда. Така ідеологія уможливлювала здійснення жорсткої системи управління. Вважалося, що порушення кастової приналежності може призвести в наступній інкарнації до переродження людини у тварину. Ці тези активно декларувалися і у згаданих збірниках.

Соціальне розмежування суспільства зумовило фракційну боротьбу. Почали створюватись релігійно-філософські системи: веданта, миманса, йога, ньяя, вайшешика, джайнізм і буддизм. Майже всі вони намагалися розвивати таку модель поведінки, яка б сприяла максимальному самозахисту від соціальних потрясінь. Як ідеал пропонувалися аскетизм, містична умоглядність, віра у спасительну силу Будди; пропагувалися відхід від життя, самоізоляція.

Завдяки розмаїттю культових напрямків з III ст. до н. е. розпочинається активне будівництво храмових споруд, їх вирубували у скелях, зводили в наземний спосіб; стіни прикрашали розписами і скульптурними рельєфами, що розповідали про життя богів і людей. Життя богів уявлялося таким самим, як життя людей.

Усі вищі божества і боги — це вчителі, а вчитель в Індії був дуже поважаною особою. До нього зверталися з молитвою, в якій була хвала йому. Поряд з богами з'являються вищі істоти — Бодхисат-ви, тобто суб'єкти, які досягли вищого рівня досконалості й могутністю допомагають людям у духовних і світських справах. Це один з різновидів і уособлень Будди. Найяскравіше це реалізовано у традиціях ламаїзму на Тибеті.

Із середини VI ст. відбулося різке розмежування на сільське і міське населення; міста стали провідними осередками розвитку культури. Тут зосереджувалися ремісники провідних спеціальностей, які об'єднувались у корпорації, що давало їм змогу виконувати великі за обсягом і значущістю роботи, наприклад колону Чандрахупти II у Делі з нержавіючого заліза; велику бронзову статую Будди в Султанганджі. Розвиненою була також банківська діяльність.

З усіх мистецтв найбільшого розвитку дістала скульптура; вона тісно пов'язана з архітектурою. До вироблення канону художники віддають перевагу портретним зображенням. Навіть робилися спроби психологічного вирішення і розкриття характеристики особистості. Високого рівня майстерності з IV ст. досягає Адхарська школа. Тут перевагу віддавали ліпленій скульптурі, опісля фігури розписувались. Із завоюванням західних областей Олександром Македонським помітними стали античні впливи: фігури вдягають у гіматій, але при цьому втрачається індивідуалізація рис, з'являється штучність у трактуваннях фігур; у зображеннях Будди утверджується канонічно-традиційний образ. Це відбувається в період переходу від старої ери до нової.

У розмаїтому суспільстві, яке утворилося в Індії на початку нової ери, завдяки глибинним творчим процесам починається розквіт авторської лірики і драматургії. Найпопулярнішим став поет Калідаса (IV—V ст.). У кращих традиціях епічного жанру, який він продовжив у поемі "Рід Рагху", у поетичній формі розповідається про Раму та його життєвий шлях, царський рід виводиться як доброчинні ідеальні правителі (існує думка, що автор в