Сторінка
1

Культура XX ст.

У XX ст. відбулась низка революцій, які суттєво змінили систему мислення людей, приголомшили всю Європу і вплинули на історичні процеси, що відбуваються на інших континентах. Культурно-мистецький процес збагатився новими видами — фотографія, кінематограф, з другої половини століття — телебачення. Популярними стали формальні течії, які дали мистецтву як позитивну, так і негативну системи цінностей; з'явилося нове спрямування — масова культура, яка працює на догоду певним силам — політичним партіям і рухам, яких наприкінці XIX— на початку XX cm. з'явилося безліч. Відбувся поділ між високою культурою і маскультурою. Із розвитком поліграфічної промисловості, потягом людей до одержання примітивної інформації широко розповсюдилась "бульварна" та "жовта" преса, що висвітлює побут вищих класів, недосяжний, але бажаний для широкого загалу.

Усі перелічені та багато інших чинників культури і мистецтва спричинилися до революцій у державах, які утворились на пост-революційних просторах, склався своєрідний культурно-мистецький процес, який заслуговує на увагу і вивчення. Виник новий напрямок культурології — політична культура як своєрідний феномен суспільних відносин; їй приділяють увагу як ліві, так і праві партії.

Наприкінці XIX — на початку XX ст. загострилася боротьба між академічним мистецтвом з усталеними традиціями та міцною професійною школою і новостворюваними напрямками. Академісти віддавали перевагу архаїчним сюжетам, біблійним темам, далеким від життя, відірваним від сучасності. Окремі митці, особливо ті, хто вийшов з пролетаризованого середовища, намагалися вводити теми, де змальовувалося щоденне життя трудового люду, його надії та сподівання. Цьому сприяли революційні процеси, які зароджувалися в суспільстві. Окремі групи суспільства поділяли революційні настрої, ставали на шлях боротьби за нове життя і нове мистецтво.

Артистичною столицею був Париж; французькі художники "диктували" моду, виробляли нові напрямки. Вони першими відмовились від традиційної форми, зосереджували увагу лише на враженні від неї (від фр. impression — враження). Обурені глядачі називали їх "fauve", буквально — дикий; звідси — фовізм. У Францію на навчання, стажування, а також з метою самоутвердження приїжджали митці з усього цивілізованого світу; тут вони набували досвіду боротьби за утвердження своїх мистецьких ідей, нового бачення і все це привозили додому. Тому новітні течії швидко знаходили відгук в інших країнах. Глядачі поступово звикали до нововведень, вони почали подобатись, з'явились апологети, які намагалися подібне утвердити у свідомості, знайти наукові обгрунтування, термінологію.

Авангард — передове мистецтво, яке підтримали революціонери всіх партій, використовуючи його як рупор своїх ідей. Адже мистецтво — один з найдієвіших подразників. Глядач, наслідуючи деструктивну мистецьку форму, "підправлятиме" натуру. Витрачалися величезні кошти на рекламу для споживача. Авангардні напрямки вважались символом вільної гуманної демократичної культури, яка, спричинивши революцію в Росії, начебто одержала неадекватний замінник — реалістичне мистецтво, що виражало офіційну політично-мистецьку модель комуністичного світу. Культурологи Заходу на противагу йому активно популяризували формальні напрямки у країнах соціалістичного табору.

Протиборство між академічніш, високопрофесійним мистецтвом і новими течіями почало обростати філософськими й теоретичними обґрунтуваннями. Групи і групки митців намагалися втілювати їх у практику. Найвідомішим серед них став В. Кандінський, який "розробив" теорію безпредметного мистецтва. Базуючи її на історичних, етичних та квазінаукових аргументах, він запропонував своєрідну революцію повного звільнення художника від висвітлення реальних подій існуючого світу. Він доводив, що лише таке мистецтво піднесе людину над самою собою, виведе її на рівень біокосмічного простору, поставить над існуючим розумом і мораллю. Спершу революціонери всіх гатунків активно підтримували ці задуми, оскільки й самі мріяли створити новий світ і стати носіями вищої форми культури та культурності.

Конструктивні особливості у пластичних мистецтвах помітно позначилися в архітектурі, що почала "позбавлятися" всіх "зайвих" елементів декору і залишала лише суть конструкції. Одними з перших яскравих витворів цього напрямку — конструктивізму — стали башта Ейфеля в Парижі та Бруклінський міст у Нью-Йорку; так було започатковано розуміння і втілення у споруду ідеї всепланетного "Я". Після революції 1917р. цей напрямок почав активно розвиватись у Радянському Союзі. Згадаємо такі архітектурні комплекси, як забудова центру міст Харкова, Свердловська (Єкатеринбурга), зведення "зразкових" поселень для робітників із "зразковими" умовами сервісного обслуговування, які мали позбавити їх від побутових турбот і спрямувати сили лише на побудову нового ладу.

Кінематограф — новий напрямок у мистецтві — завдяки розвитку техніки почав стрімко розвиватись і з розважального "атракціону" швидко перетворився на самодостатній вид мистецтва, віднаходячи нові теми, прийоми, рішення. Кіномистецтво активно починає пропагувати гуманістичні, етичні цінності, використовуючи свої виражальні можливості впливу на широкі маси глядачів. Цьому сприяли ефект присутності, правдоподібності того, що відбувається на екрані, можливість спостерігати події, які рідко вдається побачити звичайним оком пересічної людини. За небагатьма винятками, кінотвори першої половини XX ст., керуючись тезою: висвітлювати "істину та добро", намагалися утвердити в суспільній свідомості вищі моральні цінності. Визначні кіномитці Ч. Чаплій, О. Довженко, С. Ейзенштейн, Вс. Пудовкін та ін. створили фільми, які становлять золотий фонд кіномистецтва.

Література кінця XIX cm. підготувала мистецьке відкриття — психологічний аналіз, який почали широко використовувати у своїй творчості Стендаль, Л. Толстой, а особливо Ф. Достоєвський. У своїх творах вони обстоювали ідею узагальнення досвіду попередніх поколінь, його орієнтації на сьогодення з конструктивним баченням майбутнього, підкреслюючи, що думка завжди обганяє факт. Акт мислення уособлює аналітичну і синтетичну здатність мозку продуктивно впливати на пам'ять, враження та фантазію, витворюючи модельні системи реалізації ідеї в суто духовному чи матеріальному еквіваленті. На початку XX ст. у літературу поряд із високопрофесійними митцями широким потоком почали входити

"люди від плуга і верстата", які мали бажання висвітлити ідею, але не знали, як це зробити. Розпочався період спрощення, нівелювання мистецької форми, зрештою дійшло до повної відмови від змісту, де залишилася лише форма заради форми. Серед інших це яскраво помітно у творчості В. Хлєбнікова. Ось приклад з його драми "Зангезі":