Сторінка
1
1. Поняття готичного стилю у мистецтві
Готичний стиль — це художній стиль, що виявився завершальним етапом у розвитку середніх століть культури країн Західної Європи (між серединою 12 і 16 століть). Термін «Готика» введений в епоху Відродження як зневажливе позначення всього середньовічного мистецтва, що вважалося «варварським».
Готика зародилася в Північній частині Франції (Ільде-Франс) у середині 12 ст. і досягла розквіту в першій половині 13 ст.
Готика розвивалася в країнах, де панувала католицька церква, і під її егідою феодально-церковної основи зберігалися в ідеології і культурі епохи Готики. Готичне мистецтво залишалося переважно культовим по призначенню і релігійним по тематиці: воно було співвіднесено з вічністю, з «вищими» ірраціональними силами.
Відомо, що готичний художній стиль, визначився у своїх типових рисах під час розвитку західноєвропейської середньовічної художньої культури. Беручи початок в середині XII ст. у північних та центральних областях Франції на теренах Іль де Франса, він отримав загальноєвропейське поширення і пройшов ряд самостійних етапів еволюції та національних версій.
Розквіт середньовічної художньої культури виникав на базі інтенсивного соціального руху широких народних мас, які викликали ще задовго до формування мистецтва могутні ідеологічні течії. Художня культура сягає корінням безпосередньо до самодіяльної практики соціального низу. Таким чином, прагнення особистості на увагу до себе підготувало основу для появи нових форм та способів самовираження у художній культурі.
Зі зростанням чисельності міст та піднесенням ролі, яку вони відігравали, зростала потреба в нових формах організації праці. Ремісники у містах об‘єднувалися в союзи та цехи. Зміцнення міських ремесел сприяло формуванню міської культури.
В багатьох містах на базі церковних та приходських шкіл виникали університети, як нові форми культурно-просвітницьких установ. Вони сприяли розвитку освіченості та поступово змінювали мислення середньовічної людини. Посилюється дух раціоналізму, дух допитливості, встановлюється тенденція до дослідження нового. Зростала індивідуалізація світовідчуття кожної особистості. Поступово університети перетворилися на своєрідні інтелектуальні центри.
Щодо положення митця, архітектора, то як висококваліфіковані майстри вони мали певний ранг та статус у суспільстві і працювали вони, зрозуміло, на замовника (суверена чи священика). Але при цьому їм була притаманна деяка свобода самовираження як творчій особистості. Це давало можливість автору надати своєму творінню неповторного вигляду.
Собори та ратуші будувались на замовлення міської комуни, однак всі вони відрізнялися своєю особливою темою чи ідеєю. Це свідчить, що кожна будівля цілком була підлеглою певного плану чи задуму. Саме у готичний період починається теоретизація техніки мистецтва. Але в розмаїття образів впліталися такі, що мали зовсім віддалене відношення до загальної церковної чи архітектурної концепції.
Існує багато так званих готичних гротесків, які є відлунням народної фантазії. І хоча діячі церкви з розпачем дивилися на цю самодіяльність, але не могли нічого вдіяти, бо тут діяла стихія колективного народного мистецтва. Декілька поколінь художників-ремісників будували та прикрашали собор, і внаслідок цього можна бачити не тільки приклади загальної стильової обробки будівлі, але й взірці індивідуальної уяви майстрів.
Середньовічні майстри віддавали перевагу яскравим кольорам, це помітно з вітражів, мініатюр та скульптур (готика була поліхромною, тому скульптури та стіни розфарбовувалися). Готичні собори великі, живописні, вони є відлунням реального життя середньовічного міста.
Слід зауважити, що середньовічний майстер вже не є рабом, за ним визнаються права людини, але фактично він не є цілком вільним від обставин життя. Він ніби належить самому собі і в той же час не належить, що знайшло відгук у його творчості. Середньовічні майстри не залишали своїх імен історії, вони просто працювали над своїм ремеслом.
Отже, закони цього ремесла і закони конструкції приводили до використання певних форм в мистецтві, а втілення бажання змінити форму, стиль примушували міняти конструкцію та винаходити нові прийоми в обробці матеріалів. Зміни в конструкції змінювали естетику, тобто сам архітектурний стиль. Спадає на думку, що все це — одночасний процес: естетика змінює техніку, а техніка змінює естетику.
Відомо, що поворот до готики почався з архітектури та потім розповсюдився на скульптуру, живопис та інші види мистецтва.
В живописі та книжковій мініатюрі було більше можливостей втілити своє особисте бачення світу, тому що створення об‘єктів в цій галузі не забирало стільки часу, як побудова собору, і майстер міг завершити справу сам. Але й ці сфери були достатньо канонізовані та контрольовані церквою. Готичний живопис дуже експресивний та драматичний. В цьому й був прояв саме того унікального, що міг надати художник до свого творіння, все ж вимушений враховувати вплив церкви.
Готика, не пов'язана безпосередньо з будь-якими національними умовами, була наднаціональним історичним явищем і проявила себе саме в той період Середньовіччя, коли національні розходження були змішані у свідомості релігійної та церковної єдності, якою було охоплене все європейське суспільство.
Таким чином, готика як художній стиль, в більшості своїх проявів, це скоріше результат творчих зусиль народу, ніж яскравий задум генія; це не стільки витвори індивідуальні, скільки робота цілого суспільства; це художньо-історична спадщина, яку залишили після себе покоління середньовічних майстрів.
2. Особливості готичних стилів в окремих країнах
Італійська архітектура довго випливала середньовічним традиціям, що виражалося в основному у використанні багатьох мотивів готики. Разом з тим сама італійська готика на північну не походила: вона тяжіла до спокійних великих форм, рівному світлу, горизонтальним членуванням архітектури, широким поверхням стін. Церква Санта Кроче, одна з найбільших у Флоренції, була почата Арнольфоди Камбио наприкінці XIII в. (фасад створений у XIX в.). Храм відрізняється широкими прольотами, единимсветлим внутрішнім простором, замість складних готичних зводів у ньому використане дерев'яне стельове перекриття. У 1296 р. у Флоренції почали будувати собор Сантамария дель Фьоре. Арнольфоди Камбио хотів увінчати вівтарну частину собору величезним куполом. Однак після смерті зодчого в 1310 р. будівництво затяглося, I його завершили тільки в період раннього Відродження. У 1334 р. по проекті Джотто було почате будівництво дзвіниці собору, так називаної кампанили - лад ний прямокутної вежі з по поверховими горизонтальними членуваннями і красивими готичними вікнами, стрілчаста аркова форма яких ще довго зберігалася в італійській архітектурі. Серед найбільш відомих міських палаців - палаццоделла Синьйорія у Флоренції. Припускають, що його побудував Арнольфо ди Камбио. Це важкий куб з високою вежею, облицьований грубим каменем. На фасаді - вікна різної величини, непомітний вхід розташований збоку. Будинок визначає вигляд старого міського центра, суворою громадою вторгати на площу. Могутній палац служив цим волом незалежності Флоренції. Більш ошатно ритмічно організоване палаццо Публіці в Сиене (1298-1310 р.). Його фасад виходить на площу дель Кампо. Подібна до амфітеатру, розташованому на схилі пагорба, площа як не можна краще пристосована для споглядання різних видовищ безліччю народу. Площа дель Кампо - пер вий у Європі святковий центр міста, де влаштовувалися турніри і театральні представлення. Дотепер щороку тут відбуваються кінні змагання між міськими округами. Їм передує барвистий парад учасників у середньовічних костюмах.
Завантажити реферат