Сторінка
1
Візантійский вплив на українську культуру був величезний, довговіковий, і він ще й сьогодні помічається в нас на кожному кроці в усій нашій культурі.
Візантія — це мати православної віри, це вона защепила світло віри Христової. Тому зрозуміти нам візантійську культуру — це глибше зрозуміти культуру свою власну, культуру українську, саму нашу душу.
Візантія — це праджерело нашої віри, а тим самим — праджерело нашого українського духа, нашої духової культури.
Українці гордяться тим, що джерело їхньої культури не варварський (на ті часи) Рим, але власне високо культурна, глибоко християнізована Візантія.
І цим ми нічим не понижуємо своєї культури, вказуючи, що вона зродилася на візантійській основі, — ми тільки вказуємо на її найбільше благородне джерело, з якого ми довгі віки пили свою цілющу воду. Усю сприйняту високу культуру ми належно знаціоналізували, — цебто поєднали зо своєю, чим перетворили в нову українську культуру.
Культура наша до прийняття Православної Віри була мала, була зовсім іншого напрямку, бо була — поганська. Для сусідів візантійців ми, руси-українці, були чистими варварами. Напр. Патріярх Фотій в своїх Оміліях 51 і 52-ій 860 року зве русів: "Руси — це скифський і брутальний народ", "народ невідомий (нам) і безчисленний, варварський, кочовий".1 І довгі віки, з кн. Володимира Великого починаючи, Русь-Україна сильно пильнувала переймати й собі защіплювати високу культуру свого могутнього сусіда, Візантії, а тим самим перестати бути варварською. Усе найголовніше в нашій культурі взяли ми з Візантії.
Візантійська культура була велика й глибока, на ввесь тодішній світ славнозвісна, і тому нема нічого дивного, що кн. Володимир так прагнув її прийняти, і охрестив Україну року 988-го в візантійську Православну Віру. Що кн. Володимир Святий прийняв саме візантійську Православну Віру, у тому була його глибока історична мудрість і Божа опіка над нами, — тим ми зберегли себе, як слов`янську націю, набувши собі відповідну нам по духові Східню Віру й культуру, найкращу на той час у світі.
Коли б ми прийняли були Католицтво, то нас би до останку поїли такі "варварські" напасні народи, як німці, угорці, поляки. Німці, і взагалі католики були й є запеклими ворогами слов`ян, і вони винародовили б Україну-Русь і проковтнули б її, як це вони зробили, скажемо, з лужичанами й ін. північними слов`янами.
Візантійський вплив на Україну був надзвичайно сильний, і з часом захопив у нас увесь народ, усі його класи, тоді як пізніший західній вплив захоплював у нас головно саму інтелігенцію, мало поширюючись серед народу, бо він не відповідав його духові. І вплив цей був дуже давній.3
"Хоч візантійський вплив не захоплював всієї людини, не позбавляв її своїх національних ознак, зате він у своїй ланці захоплював усе населення згори додолу, з однаковою силою просякав в усі його класи. Він, цей візантійський вплив і надавав давньому громадянству таку духову цілість".4
Це високої ваги свідчення, бо це ключ до зрозуміння української душі, української духової культури. Тієї культури, на якій ми зросли й навіки позосталися в ній. Позосталися всі, хоч дехто й змінив пізніше свою Віру.
Ще А. С. Хомяков свого часу правдиво твердив, що на Заході основою всього життя було протиріччя культури завойовників і культури римської. Зовсім інше було й є на Сході: слов`янський світ сприйняв Православіє через Візантію, і такого протиріччя не мав, і тому вільно й недоторкано зберіг звичаї своєї глибокої давнини.5 А коли б ми прийняли були Католицтво, то чужа культура цілком би вбила нашого слов`янського духа.
Першою піддалася візантійським впливам українсько-руська інтелігенція (посли, військові, купці), піддалася ще до часу кн. Володимира Великого. Вищі класи добре знали візантійську культуру, бо мали безпосередні зв`язки з Візантією, — і легко переймали ЇЇ.
І коли Великому Князю Київському Володимирові,довелося остаточно вирішувати справу нової Віри, він пішов за тим, що в Україні давно вже було, — за найкращою Вірою в світі, за Візантійським Православіем. Зроби він інакше, мав би революцію в Києві.
Як Україна прийняла Православіє, то довгі роки в Києві сидів голова Української Православної Церкви, що мав титул:, "Митрополит Київський і всієї Руси", а він був грек, візантієць. Греками були спочатку й деякі Єпископи, що підлягали Митрополитові. Це були справжні культур-трегери на Сході, які переносили візантійську східню культуру на Русь. І ця культура легко тут защіплювалася, бо була "сродна" нам духом своїм, була культура східня, а не чужа західня.
Візантійські політичні концепції впливали на політичне мислення середньовічної Європи аж до XII ст.; своїми символами влади — скіпетром, короною, державою, золотою висячою печаттю — західна Європа завдячує Візантії. Не лише мозаїка в соборі св. Софії в Києві, а й мозаїки у Римі, в соборах св. Марка у Венеції (XIII ст.) та в Торчелло під Венецією (XII ст.), в норманських церквах Палермо чи його околиць (XII ст.) — все це було наслідуванням візантійського мистецтва, а деякі з цих мозаїчних композицій були виконані візантійськими майстрами.
Завантажити реферат