Сторінка
2

Готичні художні стилі в європейському мистецтві

Розвиток проторенессансних тенденцій протікав нерівномірно. Їхній розквіт приходиться на кінець XIII і перші десятиліття XIV століття. Із середини сторіччя в італійському живописі і скульптурі підсилюється вплив готики.

Готичний стиль виник в архітектурі Італії з Франції в XIII сторіччі. Він одержав поширення в Північній Італії і Тоскані - області середньої Італії, розташованої до півночі від Рима. І тримався тут до XV століття, існуючи чи паралельно переплітаючи з новим стилем, що розвивається, Проторенессанса. Однак італійська готика істотно відрізняється від французької. Вона обмежується застосуванням декоративних елементів готичного стилю: стрілчастих арок, башточок-філій, пинаклец, троянд. Особливістю італійської церковної архітектури є також зведення куполів над місцем перетинання центрального нефа і трансепта. До числа найбільш прославлених пам'ятників цього італійського варіанта готики належить собор у Сиене (XIII-XIV вв.)

У джерел італійського Проторенессанса коштує, що працював у другій половині XIII століття в Пизе майстер Никколо. Він став засновником школи скульптури, що проіснувала до середини XIV століття і распространившей свою увагу по всій Італії. Звичайно, багато чого в скульптурі пизанской школи ще тяжіє до минулого. У ній зберігаються старі алегорії і символи. У рельєфах отсутствует простір, фігури тісно заповнюють поверхня тла. І все-таки реформи Никколо значимі. Використання класичної традиції, акцентування обсягу, матеріальності і вагомості фігури, предметів, прагнення внести в зображення релігійної сцени елементи реальної земної події створили основу для широкого відновлення мистецтва. У 1260-1270 роках майстерня Никколо Пизано виконувала численні замовлення в містах середньої Італії.

Нові віяння проникають і в живопис Італії. Протягом деякого часу значна роль у цій області належала художникам Рима. Римська школа висунула одного з найбільших майстрів Проторенессанса - Пьетро Каваллини (ок.1250-ок.1330)

Подібно тому, як Никколо Пизано реформував італійську скульптуру, Каваллини заклав основу нового напрямку в живописі. У своїй творчості спирався на позднеантичние і раннехристианские пам'ятники, якими в його час був ще багатий Рим.

Заслуга Каваллини полягає в тому, що він прагнув перебороти площинність форм і композиційної побудови, що були присущи панувала в його час в італійському живописі "візантійській" чи "грецької" манері. Він уводив запозичену в древніх художників світлотіньову моделировку, досягаючи округлості і пластичності форм.

Однак із другого десятиліття XIV століття художнє життя в Римі завмерла. Ведуча роль в італійському живописі перейшла до флорентійської школи.

Флоренція протягом двох сторіч була чимось начебто столиці художнього життя Італії і визначала головний напрямок розвитку її мистецтва.

Народження проторенессансного мистецтва Флоренції зв'язують з ім'ям Ченни ди Пеппо, прозваного Чимабуе (ок.1240-ок.1302).

Але самим радикальним реформатором живопису був один з найбільших художників італійського Проторенессанса Джотто ди Бондоне (1266/67-1337). У своїх роботах Джотто часом досягає такої сили в зіткненні контрастів і передачі людських почуттів, що дозволяє бачити в ньому попередника найбільших майстрів Відродження. Він працював як живописець, скульптор і архітектор. Але все-таки головним його покликанням був живопис. Основною роботою Джотто є розпис капели дель Арени в Подое.

Трактуючи євангельські епізоди як події людського життя, Джотто поміщає його в реальну обстановку, відмовляючись при цьому від з'єднання в одній композиції різночасних моментів. Композиції Джотто завжди пространственни, хоча сцена, на якій розігрується дія, звичайно не глибока. Архітектура і пейзаж у фресках Джотто завжди підлеглі дії. Кожна деталь у його композиціях націлює увагу глядача до значеннєвого центра.

Джотто заклав основу мистецтва Відродження. Хоча він не був єдиним художником свого часу, що стали на шлях реформ, однак цілеспрямованість, рішучість, сміливий розрив з істотними принципами середньовічної традиції роблять його родоначальником нового мистецтва.

Ще одним важливим центром мистецтва Італії кінця XIII століття - першої половини XIV століття була Сиена. Формування його художньої школи відбувалося в один час із флорентійської, але мистецтво цих двох найбільших тосканских міст по-різному, як різні були їхній життєвий уклад і їхня культура.

Сиена була давньою суперницею Флоренції. Це привело до ряду військових зіткнень, що закінчувалися зі змінним успіхом, однак до кінця XIII сторіччя перевага виявилася на стороні Флоренції, користуючись

підтримкою Папи.

Мистецтво Сиени відзначене рисами витонченої вишуканості і декоративизма. У Сиене цінували французькі ілюстровані рукописи і добутки художніх ремесел. У XIII-XIV сторіччях тут був споруджений один з изящнейших соборів італійської готики, над фасадом якого працював у 1284-1297 роках Джованни Пизано.

3. Готичні стилі в архітектурному мистецтві

Для готики характерний символіко-алегоричний тип відображення. Від романського стилю готика успадкувала верховенство архітектури в системі мистецтв і традиційні типи будинків.

Особливе місце в мистецтві готики західноєвропейських країн займав собор — вищий зразок синтезу архітектури, скульптури і живопису (переважно вітражів). Непорівнянний простір собору, вертикалізм його веж і зводів, підпорядкування скульптури ритмам динамічності архітектури, багатобарвне сяйво вітражів робили сильний емоційний вплив на віруючих.