Сторінка
2

Кераміка Коломийщини

права сторона залу

У середині і другій половині XIX століття у селі Пістині сформувалася своєрідна шко­ла гуцульської кераміки. Відо­мим майстром цього періоду був Дмитро Зінтюк (Зондюк?), роботи якого відзнача­лися вмілим використанням жанрових сцен. Він виготов­ляв миски, збанки, глечики, на яких переважає зображен­ня птахів, звірів, вершників. У розписі експонованих виробів переважають яскраво-жов­та та зелена фарби. Творчій манері майстра властиві ескізний характер, умовність в ра­курсах і пропорціях.

Продовжувачем кращих ху­дожніх традицій в кераміці і Косова був Петро Григорович Кошак (1864— 1940), випускник Коломийської гончарної школи. Уродженець Косова (колишнього села Москалівки), який все своє життя пра­цював в селі Пістині.

Спочатку Кошак робив про­стий посуд для ринку, потім почав прикрашати його орна­ментом.

Щоб добитися незалеж­ності і власної майстерні, Кошак три з половиною роки вчиться в Коло­мийській гончарній школі.

Серед його робіт з'явилися на той час незвичні сувенірні ви­роби , що привертали увагу художників і туристів: вази і вазочки з двома руч­ками, сільнички, збаночки то­що, форма та декор яких були чужим, запозиченим для ке­раміки.

У творчості Кошака чітко прослідковуються три напрямки: спочатку він наслідував Бахматюка, потім захопився геометризацією і лише наприкінці свого творчого шляху виявив себе як видатнийорнаменталіст.

Незважаючи на деяку суховатість і класичність у тракту­ванні окремих форм і деталей зображень та кольорової гами орнаменту (вплив— Коломийської гончарної школи), Кошак не втратив традиційних основ народності в своїй твор­чості.

Петро Кошак був неперевершеним майстром в розпи­сах рослинно-анімалістичного характеру. Різноманітні квіти, що не повторюються, галузки, листочки, звірі, інтерпретовані художником, відзначаються багатством пластично-вишу­каних композицій. У 1912 році у Коломиї відбувалася велика виставка під егідою арци княгині Зіти, на цій виставці Кошак отримав срібну медаль. Майстер залишив величезну художню спадщину, його твори прикра­шали музеї Росії та Європи, поповнюючи колекції гуцуль­ської кераміки.

Також у вітрині представленні твори Йосипа Івановича Табахорнюка (1891— 1958), який створив багато де­коративно-скульптурних ви­робів. В експозиції представ­лені вазони у вигляді баран­чика, орла, свинки, декоровані рослинним орнаментом, що прекрасно поєднується із фор­мою.

Незважаючи на велику по­пулярність, на участь у вистав­ках та численні відзнаки, жит­тя гончарів було нелегким Про це свідчить один із листів відомого пистинського гончара Петра Кошака, в яко­му він писав: «Життя моє убо­ге, ледь-ледь живу. Поля в мене немає, тому хліб і все ін­ше я повинен купувати за ве­ликі гроші, а заробітків нема . Доки гончар зробить горн на­чиння, то через нужду і голод стане як смерть. А до того ж його обдирають з усіх боків . І кожен по можливості викру­чується, щоб не померти з го­лоду».

Деякі виробничі процеси зу­мовлювали ряд професійних захворювань. Вироби продава­лися за безцінь.

У вітрині представлені ро­боти інших пістинських гон­чарів XIX — початку XXсто­ліття Петра Тимчука, Франца Марковського. Миколи Стадниченка. Це побутово-декоративний посуд, в розписі якого пере­важають рослинні та аніма­лістичні мотиви, виконані тра­диційною трикольоровою гамою на білому тлі.

Яскравою особистістю був прийомний син Петра Кошака – Кароль Возняк. У вітрині представлені три декоративні тарілки, розписані вазонковою композицією – стилізоване дерево життя. Подіно Петру Кошаку Возняк копіював О. Бахматюка а пізніше самого Петра Кошака.

Кути

Ще одним осередком, де розвивалося гончарство, було селище Кути, Косівського району. Народні майстри спочатку виготовляли звичайний вжитковий посуд чорного кольору (димлений, випал відбувається без доступу кисню). На початку ХХ століття традиції Коломийської гончарної школи зявилися і в Кутах. Відомими майстрами того часу була сімя Наппів і Брошкевичів.

У Кутах проживала велика колонія вірменів і тому вірменські орнаментальні мотиви знаходять відображення в глиняних виробах Наппів і Брошкевичів (використання гравірованих, геометричних та рослинних елементів характерних для металічних ваз), а також вишивки, писанкарство.