Сторінка
2

Місцеве самоврядування і місцеві органи виконавчої влади

Формами безпосередньої участі жителів сіл, селищ, міст у здійсненні окремих повноважень, віднесених до компе­тенції місцевого самоврядування, є загальні збори громадян за місцем проживання. Вони можуть скликатися на рівні будинку, вулиці, кварталу, житлового комплексу, мікрора­йону. Рішення зборів, прийняті в межах чинного законодав­ства, є обов'язковими для виконання органами територіаль­ної самоорганізації громадян (будинковими, вуличними комітетами тощо), усіма громадянами, які проживають на відповідній території.

Органи місцевого самоврядування складають єдину систему, до якої входять сільські, селищні, міські, районні, обласні ради, які складаються з депутатів, що обираються на основі загального, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного голосування строком на чотири роки. Ради наділено правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення.

Слід зауважити, що Конституцією України передбачено особливий статус органів місцевого самоврядування в містах Києві та Севастополі, який має визначатися окреми­ми законами.

Сільські, селищні та міські ради можуть мати свої вико­навчі органи, які безпосередньо організовують реалізацію рішень відповідної ради, утворюються нею, підзвітні і підконтрольні їй.

Виконавчий орган ради очолює відповідно сільський, селищний та міський голова, який також обирається тери­торіальними громадами на чотири роки на основі загально­го, рівного, прямого виборчого права шляхом таємного го­лосування. Він головує на засіданнях відповідної ради.

Статус голів, депутатів і виконавчих органів ради та їхні повноваження, порядок їх утворення, реорганізації і лікві­дації визначається законом.

Обласні і районні ради відповідно до Конституції України є органами, що представляють спільні інтереси територіаль­них громад сіл, селищ і міст відповідного регіону. Вони не мають своїх виконавчих органів, а голова районної та голо­ва обласної ради обираються не населенням, а відповідною радою з числа депутатів і очолюють виконавчий апарат цих рад, який головним чином має забезпечувати організацію роботи цих рад (підготовку та проведення сесій рад, інші організаційні питання).

Функції виконавчих органів рад (які не слід плутати з виконавчим апаратом рад) здійснюють відповідні місцеві державні адміністрації, тобто відбувається делегування окре­мих функцій місцевого самоврядування органам виконавчої влади.

Ще однією ланкою системи органів місцевого самовря­дування є будинкові, вуличні, квартальні та інші органи самоорганізації населення, що створюються за дозволом сільських, селищних, міських рад та за ініціативою жителів. Вони обираються загальними зборами громадян або їх представників з метою залучення населення до участі у вирішенні питань, які віднесені до відання місцевого само­врядування. Це громадські комітети, які діють на підставі статутів або положень, що приймаються загальними збора­ми громадян. Відповідні ради можуть передавати їм окремі свої повноваження.

3. Органи виконавчої влади на місцях, компетенція місцевих державних адміністрацій

Владу «на місцях» здійс­нюють органи місцевого са­моврядування разом з орга­нами державної виконавчої влади. Важливим питанням є співвідношення їх повноважень, оскільки головна мета у них одна, а за природою влади вони різні.

Виконавчу владу на місцях здійснюють місцеві державні адміністрації. Голови місцевих державних адміністрацій формують їх склад, а самі призначаються на посаду і звільняються з посади Президентом України за поданням Кабінету Міністрів України. При здійсненні своїх повнова­жень голови місцевих державних адміністрацій відповідаль­ні перед Президентом України і Кабінетом Міністрів Украї­ни, підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня.

Змістовну характеристику місцевому самоврядуванню дав на початку XX ст. відомий вітчизняний юрист і економіст В.В.Водовозов: « .Самоврядування . означає, що госпо­дарськими та іншими справами будь-якої адміністративної одиниці (провінції, повіту, громади і т. д.) завідують жителі цієї самої одиниці, а не органи центральної влади; в цьому тільки сенсі самоврядування і є самостійним інститутом. Самоврядування, отже, там, де місцеві справи є протилежні загальнодержавним.

Самоврядування передбачає не тільки розмежування сфер компетенції влад центральних і місцевих, не тільки само­стійність останніх, але і взаємну їх незалежність; воно визнає відмінність самих джерел влади: перші або володарюють за власним правом («Божією волею»), або отримують її від усього народу («волею народу»); другі отримують її від місцевого товариства. .органи місцевого самоврядування діють у порядку і в межах компетенції, визначених для них верховною урядовою владою».

Місцеві державні адміністрації підзвітні і підконтрольні органам виконавчої влади вищого рівня, а у частині повно­важень, делегованих їм відповідними районними чи облас­ними радами,— цим радам.

Обласна чи районна рада може висловити недовіру голо­ві відповідної місцевої державної адміністрації, на підставі чого Президент України приймає рішення і дає обґрунтова­ну відповідь.

Якщо недовіру голові районної чи обласної державної адміністрації висловили дві третини депутатів від складу відповідної ради, Президент України, відповідно до Кон­ституції України, повинен прийняти рішення про відставку голови місцевої державної адміністрації.

Це положення є важливою гарантією забезпечення прав місцевого самоврядування та демократичних засад у держа­ві. Рішення голів місцевих державних адміністрацій, що суперечать Конституції та законам України, можуть бути відповідно до закону скасовані Президентом України або головою місцевої державної адміністрації вищого рівня.

Згідно зі ст. 119 Конституції України місцеві державні адміністрації на відповідній території забезпечують:

1) виконання Конституції та законів України, актів Президента України, Кабінету Міністрів України, інших органів виконавчої влади;

2) законність і правопорядок; додержання прав і свобод громадян;

3) виконання державних і регіональних програм соціаль­но-економічного та культурного розвитку, програм охорони довкілля, а в місцях компактного проживання корінних народів і національних меншин — також програм їх націо­нально-культурного розвитку;

4) підготовку та виконання відповідних обласних і районних бюджетів;

5) звіт про виконання відповідних бюджетів і програм;

6) взаємодію з органами місцевого самоврядування;

7) реалізацію інших наданих державою, а також делего­ваних відповідними радами повноважень.