Сторінка
9

Київська Русь та її місце в історичній долі українського народу

ПИСЕМНІСТЬ І ОСВІТА.

Неоцінене значення для розвитку давньоруської культури мала поя­ва писемності, яка виникла на Русі не пізніш ніж у IX ст., тобто ще до запровадження хри­стиянства. Про це свідчать такі факти. Уже в першій поло­вині X ст. укладалися письмові договори з Візантією (911, 944 рр.) При розкопках курганів у Гнєздові під Смолен­ськом знайдено глиняний посуд з найдавнішим, руським написом, який датується першою чвертю X ст. І зроблений кирилицею, що лежить в основі сучасних російського і українського алфавітів. У Новгороді та інших місцях ар­хеологами знайдені берестяні грамоти з написами, які про­дряпувалися в корі загостреними кістяними і залізними писалами. Найраніші з них відносяться до XI ст.

Поява і розвиток писемності сприяли поширенню осві­ти на Русі. Уже за часів Володимира Святославяча і Ярос­лава Мудрого засновуються школи для навчання князів­ських і боярських дітей, а також дітей старост і священи­ків. Існували й бібліотеки. Першою з них була бібліотека при Софійському соборі, заснована в 1037 р. На Русі було чимало освічених людей, зокрема серед князів. Так, висо­коосвіченими були Ярослав Мудрий і Володимир Моно­мах. Князь Всеволод Ярославич, батько Володимира Мономаха, знав п'ять іноземних мов.

ЛІТЕРАТУРА.

У період Київської Русі розвивалася оригінальна література. Одним з найвидатніших письменників XI ст. був митрополит Іларіон. У своєму творі “Слово про закон і благодать”, написаному між 1037 і 1050 рр., Іла­ріон вихваляє діяльність князя Володимира за те, що зро­бив Русь відомою в усіх кінцях землі, прославляє Давньо­руську державу, виступає проти зазіхань на зверхність з боку Візантії. Серед церковної літератури поширення на­були “житія святих” і “повчання”. Зокрема, ряд “повчань” та інших творів написав Феодосій Печерський, один Із засновників Києво-Печерського монастиря.

Серед письменників видатне місце належить Володими­ру Мономаху. У “Повчанні дітям”, яке вміщено в Лаврентіївському літописі під 1096 р., Володимир Мономах на­вчає дітей правил моралі, змальовує Ідеальний образ князя-правителя, виступає проти усобних війн між князями, захищає Ідею єдності Руської землі, ідею міцної велико­князівської влади.

Ці ж ідеї єдності й централізації Київської Русі чер­воною ниткою проходять у давньоруських літописах, які є визначними пам'ятками оригінальної давньоруської літе­ратури. Літописання виникло в Києві в X — XI ст. Найви-датнішим є початковий літопис, або “Повість временних літ”, яка в її першій редакції була складена в Києво-Пе­черському монастирі у 1113 р. ченцем Нестором (1056— 1114) і в якій виклад доводився до 1110 р.

Крім оригінальної, на Русі розповсюджувалася і пере­кладна (переважно з грецької мови) література, особливо візантійська: канонічні богослужебні книги (“Євангеліє”, “Псалтир”), “Житія святих”, проповіді, повчання, історичні хроніки (Іоанна Малали, Георгія Амартоли та ін.), романи й повісті (“Александрія”— роман про діяльність Александра Македонського та ін.) .

АРХІТЕКТУРА І МИСТЕЦТВО.

Зусиллями і працею народних мас високого розвитку і досконалості в часи Давньоруської держави досягли архітектура І різні галузі мистецтва. В той час у Русі будували красиві дерев'яні й кам'яні будівлі. З прийняттям християнства широкого роз­маху набула кам'яна церковна, цивільна і фортифікацій­на архітектура. Розвивається живопис: фрески — малюн­ки водяними, мінеральними фарбами по сирій вапняній штукатурці; мозаїка — викладання зображення з шматоч­ків різнокольорового скла або смальти, що являла собою сплав свинцю і скла, ці шматочки прикріплювали до стіни спеціальним розчином (вапняний цемент); малювання ікон. Одночасно з цим набули поширення книжкові мініа­тюри— заставки та заглавні літери рукописних книг. Ви­сокохудожні мініатюри знаходимо в найдавніших руських книгах, що дійшли до нас,— “Євангелії”, переписаному в 1056—1057 рр. у Києві дияконом Григорієм для новгород­ського посадника Остромира (“Остромирове євангеліє”), та Ізборнику київського князя Святослава Ярославовича, що датується 1073 р.

До найдавніших пам'яток кам'яної архітектури нале­жить Десятинна церква у Києві. Побудована вона за кня­зя Володимира Святославича у 989—996 рр. Свою назву церква дістала від того, що будувалася І утримувалася вона за рахунок десятої частини прибутків Володимира, виділеної ним на утримання руської єпископи. Церква ма­ла площу 1542,5 кв. м і була прикрашена фресками, мозаї­кою, різьбленими мармуровими і шиферними архітектур­ними деталями. Зруйнована Десятинна церква в 1240 р. під час взяття Києва монголо-татарами. Навколо Деся­тинної церкви розташовувались князівські палаци. Дити­нець за Володимира обнесли лінією укріплень.

У 1036 р. було збудовано Спасо-Преображенський со­бор у Чернігові, що відбудований і реставрований після Великої Вітчизняної війни 194І — 1945 рр.

За Ярослава Мудрого у Києві збудовано Софійський собор (закладений у Ї037 р.) І неподалік від нього — церк­ви Ірини та Георгія, а також князівські палаци; 1051 р. за­сновано Києво-Печерський монастир. За Ярослава верхня частина Києва була обнесена високим валом з трьома бра­мами, головна з них дістала назву Золотих воріт.

Крім Софійського собору в Києві, такі ж собори, тільки менші за розміром, були побудовані в Полоцьку (1044— 1066) і в Новгороді (1045—Ґ052).

Пізніше, в 1108—1І13 рр., у Києві князь Святополк (Михайло) Ізяславич побудував церкву, що дістала назву Золотоверхого Михайлівського собору (її куполи були позолочені).