Сторінка
5
3. Норми права як особливий різновид соціальних норм
Особливим видом соціальних норм є норми права, які є “елементарною часткою” права.
Норма права – “це загальнообов'язкове, формально-визначене правило поведінки (зразок, масштаб, еталон), встановлене або санкціоноване державою в якості регулятора суспільних відносин, що офіційно закріплює міру свободи і справедливості відповідно до суспільних, групових й індивідуальних інтересів (волею) населення країни, забезпечується всіма мірами державного впливу, аж до примусу” [10, 297-298].
У зв‘язку з тим, що норма права є “елементарною часткою” права, нормі права притаманні й основні ознаки й властивості права в цілому. Водночас нормі права як окремому явищу властиві свої специфічні риси:
1. Це правило поводження регулятивного характеру. Норма права вводить нове правило, фіксує найбільш типові соціальні процеси і зв'язки; впливає на суспільні відносини, поводження людей; являє собою модель (зразок, еталон, масштаб) регульованих суспільних відносин. Регулятивність норми права підкреслює її дія, «роботу», що повинна завершитися визначеним результатом.
2. Це загальнообов'язкове правило поведінки. Норма права виходить від держави, повинна сприйматися як керівництво до дії, що не підлягає обговоренню з погляду доцільності.
3. Це правило поводження загального характеру. Норма права має загальний (без указівки конкретного адресата - неперсоніфікований) характер, тобто поширюється на усіх, хто стає учасником відношень, регульованих нормою. Як регулятор суспільних відносин, норма має багаторазовість застосування (наприклад, заборона хуліганства).
4. Це формально-визначене правило поводження характеру, що надає та зобов‘язує. Норма права закріплює права й обов'язки учасників суспільних відносин, а також юридичну відповідальність (санкції), що застосовується у випадках її порушення. Надаючи права одним, норма права покладає обов'язки на інших (наприклад, молоді люди мають право на навчання, обов'язок інших - забезпечити це право). Формальної певності норма права набуває після викладу її в законах, інших писаних джерелах права.
5. Це правило поводження, прийняте в суворо встановленому порядку. Норма права видається уповноваженими на те суб'єктами в межах їхньої компетенції і відповідно до визначеної процедури: розробка, обговорення, прийняття, вступ у дію, зміна або скасування дії.
6. Це правило поводження, забезпечене всіма мірами державного впливу, аж до примусу. Держава створює реальні умови для добровільного здійснення суб'єктами зразків поводження, сформульованих у нормі права; застосовує способи переконання і примусу до бажаного поводження, зокрема, ефективні санкції у випадку невиконання вимог норми права.
Як класичне розпорядження норма права має наступні риси :
§ відтіняє, підкреслює кількісну і якісну сторони поводження (вид і міру поводження);
§ вбирає в себе всі основні властивості права (нормативність, формальну певність, стабільність, владність);
§ має чітко виражену структуру, складається з елементів (диспозиція, гіпотеза, санкція).
Внутрішній зміст норми права вирізняється тим, що вона є:
§ є мірою свободи і справедливості;
§ є результатом владної діяльності держави, що полягає в узагальненні і систематизації типових конкретних правовідносин, що виникають у цивільному товаристві;
§ має завжди загальний характер, тобто це таке розпорядження, що адресоване до необмеженого числа індивідуально невизначених суб'єктів і розраховано на багатократність застосування при визначених життєвих обставинах.
Місце норм права в системі соціальних норм може бути зрозуміле через зіставлення їх з іншими соціальними нормами – нормами моралі, звичаєвими та корпоративними нормами.
По-перше, спостерігається тісний зв‘язок норм права і норм моралі в процесі правотворчості:
1. Норми права створюються з урахуванням норм моралі, що панують у суспільстві, виступають як формально (офіційно) визначена міра справедливості, і тому право в широкому розумінні являє собою моральне явище. Наприклад, заборона вбивства - це насамперед моральна заборона, а потім уже правова. Законом передбачена кримінальна відповідальність за обмову, дачу неправдивих показань, підробку документів, шахрайство, що у своїй основі мають неправду як аморальне явище. Або конституційна норма (ст. 63 Конституції України), відповідно до якої особа не відповідає за відмову давати показання або пояснення у відношенні себе, членів сім'ї або близьких родичів, є, насамперед, моральна норма.
2. Норми права змінюються і розвиваються під впливом норм моралі. Наприклад, зміна відношення до комерційної діяльності зажадала юридичного закріплення, оскільки норма, що забороняє комерційну діяльність в Україні, морально відпала.
3. Норми права скасовуються у випадку невідповідності вимогам норм моралі, що панує в суспільстві. Наприклад, смертна кара в Україні.
Норми моралі впливають на правореалізаційну діяльність, їхній вплив виявляється таким чином [див.: 10, 289-290]:
1. Норми права оцінюються громадянином, що реалізує їх, з погляду моралі. Навіть технічні, організаційні правила, що не несуть морального навантаження (наприклад, передбачена законом форма декларації про прибутки), мають певний вихід на норми моралі”.
2. Норми праватлумачаться посадовою особою, що здійснює правозастосовчу діяльність, відповідно до норм моралі, що панують у суспільстві. Особливо це відноситься до тих норм права, що містять у своєму тексті оцінні поняття (напр., «цинізм», «особлива зухвалість» - у Кримінальному кодексі України). Їх неможливо зрозуміти і застосувати без звернення до норм моралі. Так, справедливе, обгрунтоване і законне судове рішення про обмову, образу, хуліганство, статеві злочини багато в чому залежить від урахування моральних норм, що діють у суспільстві.
Завантажити реферат