Сторінка
5

Норми права в системі нормативного регулювання

Система правових норм – самий формалізований, чіткий, діючий кошт соціального контролю, використовуваного суспільством для регу­ляції відносин, залежностей взаємодій між усіма без винятку членами суспільства. Відношення членів суспільства до правових норм задано однозначно , можна сказати з одним ступенем волі « – усі члени суспі­льства» повинні їх дотримувати.

Норми моральності і норми моралі представляються нам різними по цілому ряді ознак. Одним з них є специфіка відносин, що підлягають регуляції. Загальновизнано, що норми моралі використовується для ре­гуляції відносин між людьми, відносин людей друг до друга. Системи моральних норм історичні й обумовлені конкретними обставинами й умовами взаємодії і залежностей людей у більшій мері, чим які б те ні були інші нормативні системи, у тім же ступені моральні системи умо­вні і конкретні. Моральні норми, складаючись історично, оформляють і регулюють відношення людей до «абсолюту», співвідносять пово­дження з абсолютними принципами, еталонами, ідеалами.

Моральні норми абсолютні, тому що їхнє дотримання об'єктивне необхідно людству. Будь-яке порушення абсолютних моральних норм завдає шкоди людству як роду, є злочином проти самої природи лю­дини як суспільної істоти. Основним критерієм моральності тих чи ін­ших норм є прояв у них відносини людини до іншого людині і самому собі як до справді людської суті особистості.

Соціальне призначення моралі – постійно відтворювати відносини моральної залежності між людьми. Усвідомлення цієї залежності слу­жить необхідною умовою волі вибору і моральної відповідальності особистості перед суспільством, найважливішим фактором підтримки життєздатності суспільства, соціального прогресу.

Область відносин, регульованих мораллю, широка. Вона охоплює поводження і свідомість людини в усіх без винятку сферах громадсь­кого життя: у праці, побуті, політику, науці, у сімейних, особистих, внутрігрупових, міжкласових і міжнародних відносин. Принципи мо­ралі поширюються на всіх людей, фіксуючи в собі те загальне й осно­вне, що складає культуру міжлюдських взаємин і накопичено багато-віковим досвідом людства. Моральні норми підтримують і запере­чують визначені суспільні підвалини, коштуй і спосіб життя в самій за­гальній формі. І тому, у силу громадськості своїх норм, мораль відо­бражає більш глибинні шари соціально-історичних умов людського буття, виражає його сутнісні потреби.

Як форма суспільної свідомості мораль виконує безліч функцій. Головна з них – регуляція взаємин між людьми. Моральне регулювання припускає:

а) наявність ідеалу, що виражає представлення чи суспільства класу про моральну досконалість;

б) систему норм, дотримання яких є необхідною умовою функціону­вання суспільства, досягнення їм своїх моральних норм.

Ефективність морального регулювання визначається наступним: наскільки особистість засвоїла моральні вимоги і наскільки ці вимоги дотримуються нею свідомо, самостійно, - це найкраще характеризує моральний вигляд людини.

Моральні норми здійснюються повсякденно силою масових зви­чок, велінь і оцінок суспільної думки, вихованих в індивідах переко­нань і спонукань. Виконання вимог моралі може контролюватися всіма людьми без винятку і кожним окремо.

Моральні відносини, як видно з попереднього викладу, — складне соціальне утворення. Конкретно історичний під­хід дозволив розкрити об'єктивні причини їхнього виникнення, їхню соціальну сутність і ту роль, що вони виконують у системі суспільних відносин.

Розуміння моральних відношенні як самого загального позна­чення всіх моральних явищ має принциповий, методологічний зміст. Воно дозволяє включити в предмет етичного дослідження не тільки моральну свідомість, систему нормативних розпоряджень, але і реальні вдачі суспільства, практику морального поводження.

В аналізі моральних відносин особливе значення має застосування вимоги діалектичної логіки, вимоги про включення практики «у повне «визначення» предмета дослідження». Включення в характеристику моральних відносин практики в такому всеосяжному змісті (і як крите­рій істини, і як орієнтир на те, що потрібно людині) дозволяє в поли­цею мері оцінити дійсну роль моралі в житті суспільства.

Всебічний аналіз і рішення питання про зв'язок теорії з практикою в етичному дослідженні припускають не тільки історичну характерис­тику моралі, не тільки дослідження її соціальних функцій, але і розгляд гносеологічних проблем моралі, з'ясування зв'язку істини й оцінки, специфіки морального судження.

У дійсній роботі ми зосередили увагу переважно на розгляді соці­альних функцій моралі, усвідомлюючи, що гносеологія моралі і спеціа­льний аналіз мови моралі складають істотну задачу подальшого ви­вчення моральних відносин.

У цьому суперечливому розвитку моральних відносин можна за­фіксувати випереджальну роль ідеологічних елементів моральної сві­домості, більш повільний темп, а в деяких випадках і помітне відста­вання соціально-психологічного рівня моральної регуляції.

Спроба охарактеризувати моральні відносини як цілісну і складно організовану систему зв'язана з визначеними труднощами, зокрема з тим, що не розроблено відповідні методи дослідження моралі. Далі, си­стемний .аналіз моральних відносин, характеристика механізмів само­регуляції припускає подальшу розробку спеціальних питань, зокрема, розробку проблеми мотивації, проблеми становлення і розвитку мора­льних потреб.

Але якщо ще немає основ для вичерпної характеристики струк­тури моральних відносин, те попереднє рішення проблеми може бути дано, можуть бути вичленовані головні елементи, показаний характер їхнього зв'язку, взаємодії.