Сторінка
3

Норми права в системі нормативного регулювання

1. Накутник, схил, яким користалися при вимірах;

2. Керівничий початок, правило, зразок.

Надалі його зміст певним чином змінилося, збагатилося цілим поруч нових значеннєвих відтінків, і в сучасній російській мові «но­рма» вже означає не тільки «правило», «зразок», «керівне початок», але і «узаконене встановлення», «сформований порядок», а також «міра», «розмір чого-небудь», «визначена величина».

Норма права – свого роду абстрактно-типова модель правовідно­сини, що при настанні передбачених нормою умов і обставин може ви­никнути і дійсно виникає в реальному житті, у процесі правового вре­гулювання того чи іншого виду суспільних відносин.

По-нашому (поняттю) представленню, соціальні норми служать вираженням пізнаної необхідності, і в цьому укладається їхня специ­фіка і відмінність від більш широкого поняття «норма», використову­ваного крім іншого для позначення закономірностей, що ще не стали об'єктом соціального відображення. Крім того, відповідно до раніше проведеного семантичного аналізу поняття «соціальна норма» ми не повинні забувати, що воно означає не всяку пізнану необхідність, а тільки таку, котра вступає у виді формообразу, тобто правила, еталона, зразка, матриця поводження і діяльності людей.

На відміну від дослідників, що думають, що соціальні норми представляють собою, «ідеальне відображення об'єктивної діяльності і нормативності форм суспільної свідомості, ми вважаємо, що ідеальним є тільки формообраз, тобто соціальна норма в одному з цілого ряду її дійсних проявів і значень, соціальна норма у вузькому змісті слова (но­рма як позначення автентичного зразка реальної норми сущого).

З усього вище сказаного можна зробити висновок, що правова но­рма, вона ж є соціальна норма, називається розрахована на регулювання виду суспільних відносин загальне правило поведінки, установлена чи санкціоноване державою й охоронюване від порушення за допомогою примусових заходів. Норма – це правило належного, звернене в майбу­тнє, у відмінності від команд, впливів, розпоряджень по конкретних пи­таннях норма адресована не окремій особі, а колу осіб; діючі норми не вичерпується виконанням, а розраховане на необмежене число випад­ків; вона продовжує діяти після реалізації її в суспільних відносинах і поводження людей. Від інших соціальних норм правові норми відріз­няються нерозривним зв'язком з державою, що чи встановлює санкціо­нує правові норми й охороняє їх від порушень.

Правова норма носить загальний характер. Вона визначає типові риси життєвих ситуацій, у яких підлягає реалізації, видові ознаки сус­пільних відносин і їхніх учасників, чиє поводження регулюється нор­мою; саме правило виражене в загальній формі як модель поводження; у загальній формі визначені примусові заходи, застосовувані до поруш­ників норми.

Норма права розрахована на регулювання не окремого, одинич­ного відношення, а виду відносин; цим вона відрізняється від актів за­стосування права (рішень державних органів по конкретних справах) договорів, індивідуальних розпоряджень. У рішенні в справі, що пред­ставляє собою висновок із правової норми стосовно до індивідуального випадку і відношення, завжди позначене конкретна особа, зміст його чи прав обов'язків. Правова норма адресована колу осіб, визначених видо­вими ознаками (громадяни, батьки, чоловіки, податкова інспекція, коо­ператив, прокуратура, районний суд і інші). Та відмінність від розпоря­дження, адресованого точно позначеним особам і діючого до його ви­конання правова норма не вичерпується виконанням.

Зі сказаного вище можна назвати найбільш важливі ознаки і відмітні риси норм права:

1. Норми права, будучи вираженням державної волі, завжди являє собою веління держави. Безвідносно до словесного формулю­вання, у якій виражена та чи інша норма в статті нормативного чи акта в інших юридичних джерелах (заборона, дозвіл, установлення тощо), вона завжди містить уладне, обов'язкове розпорядження держави щодо визначеного поводження людей, визначеного порядку в їхніх відноси­нах.

2. Норми права чи видаються санкціонуються державою і ви­ражається в тієї чи інший установлюваній чи визнаної їм формі. Спе­цифічна риса норми права, як переконливо обґрунтовує В.Н.Кудрявцев, - «закріплення її в знакових системах, якими служать юридичні дже­рела й у першу чергу законодавство. Саме це додає юридичної норма­тивності формальну визначеність, чіткість і стабільність, якими вона помітно відрізняється від іншої соціальної нормативності (наприклад, правил моралі)».

3. Норми права – єдина в ряді соціальних норм, що підтриму­ється у своїй реалізації, охороняється від порушень примусовою силою держави.

4. Норми права складаються з двох різновидів загальних пра­вових розпоряджень:

а) правил поведінки – безпосередньо регулятивних норм, що відрізняються формальною визначеністю і представницько зобов'язу­ючим характером, що встановлюють при наявності відповідних умов вид і міру охоронюваних і гарантованих державою можливого і належ­ного поводження учасників суспільних відносин, їх взаємні суб'єктивні права і юридичні обов'язки. Такі правила поведінки складають велику частину норм правил;

б) вихідних (відправних, установчих) норм, до яких відно­ситься норми початку, норми принципи, норми дефініції.