Сторінка
3

Поняття і види правових норм

Норма права є науковим, об’єктивно обгрунтованим розпорядженням — моделлю суспільних відносин, що відображає інтереси суспільства в розвитку даних відносин.

Загальний характер норми права не витікає з її власної природи. Загальне в праві в кінцевому результаті є відображенням того реального загального, яке об’єктивно існує в багаточисленних окремих матеріальних відносинах даного виду, які являються виробничими відносинами.

В сучасних умовах вдосконалення норм права іде двома основними напрямами: покращення змісту норм, зміцнення їх «істинності»; впорядкування їх структури і системи в цілому.

Перший шлях характеризується тенденцією до все більш точного відображення потреб суспільного життя, без чого неможливо забезпечити зростання ефективності дії норм права як регуляторів суспільних відносин. Тому вдосконалення утримання стосується всього комплексу норм — зобов’язуючих, уповноважуючих, забороняючих. Зростає значення рекомендаційних норм. В рамках кожного різновиду норм виробляються нові, більш ефективні методи впливу на суспільні відносини за допомогою всіх елементів правової норми.

Основними умовами, що дозволяють добиватись вдосконалення норм права, є:

1. Точне відображення в правових приписах закономірностей розвитку державно-правової надбудови;

2. Відповідність норм права вимогам моралі и правосвідомості;

3. Дотримання вимог системності та інших закономірностей діючої системи права при прийнятті нових норм;

4. Врахування в процесі нормотворення загальних принципів регулювання і управління суспільними процесами.

Таким чином, підведемо короткі підсумки:

а) норма права може бути визначена в якості вихідного від держави і загальобов’язкового правила поведінки, що нею охороняється, яке закріплює за учасниками суспільних відносин даного виду юридичі права і накладає на них юридичні обов’язки;

б) правова норма є загальним правилом поведінки, тобто зразком, еталоном поведінки людей, їх колективів;

в) правова норма — правило абстрактного, узагальненого характеру, первинний елемент права як системи;

г) правова норма — державно-владне розпорядження;

д) правова норма — явище широке, багатопланове і в той же час конкретне за змістом.

2. Внутрішня структура правової норми.

Структура норми права є формою її внутрішнього змісту. Норма права виконає свою роль регулятора суспільних відносин, якщо буде володіти здатністю реагувати на умови реального життя, в яких вони формуются, враховувати їх суспільні властивості, в гіршому випадку реалізувати цю функцію буде просто неможливо, в нормі повинно бути передбачено і примусове здійснення примусу, інакше вона буде не нормою права, а побажанням. Тому норма права представляє собою єдність елементів - приписів, виконуючих всі вказані вище функції.

Глибокий, різностороній вплив на структуру норми права має виділення правоохоронних правових приписів. Вивчення історії законодавства показує, що розвиток правових систем неминуче виражається у відокремленні розпоряджень, що регламентують юридичні санкції. Такого відокремлення вимагає диференціація мір державно-примусового впливу, необхідність нормативного закріплення разноманітних фактичних умов -об’єктивних і суб’єктивних.

Виділення правоохоронних приписів не тільки відображається на структурі регулятивних норм зі складу яких «виводяться» вказівки на державно-примусові міри забезпечення, але і тягне за собою формування самостійних правоохоронних інститутів, а відповідно, впливає на структуру права більш високих рівнів. Iстотний вплив на структуру права має і відокремлення загальних правових розпоряджень, в яких закріплюються правові поняття, принципи, правове положення суб’єктів, загальні умови здійснення тих чи інших юридичних дій і т. д.

Будучи складовою частиною більш широкої проблеми, питання про структуру юридичної норми має своє достатньо самостійне значення. Тут (як і при характеристиці видів юридичних норм) перед нами мікроструктура права. В ній, на відміну від макроструктури - поділу права на галузі і інститути (система права) - не так наглядно і рельєфно проглядаються соціально-політичні особливості правового регулювання. В той же час в структурі норми і видах норм проявляються ті специфічні функції, які виконують юридичні норми як первинна ланка структури права, — забезпечення конкретизованого, детального, точного і визначеного нормативного регулювання суспільних відносин. А звідси в розглядуваних питаннях більшого значення набувають юридико-технічний бік, конструктивні моменти організації змісту норми, тобто те, що відтноситься до догми права.

Структурі норми права властива своя типова схема (модель) зв’язків утворюючих її елементів. Головне в цій типовій схемі - нормативна побудова інтелектуально-вольового і юридичного змісту державної волі. Ця нормативна побудова полягає в тому, що зміст норми не тільки виражаеться за допомогою таких категорій, як права і обов’язки, але і має характер загального правила, особливо в одночасно існуючих нормах-приписах і логічних нормах.

Норма-припис втілює державне веління у вигляді цільного нормативного положення, присвяченого конкретному питанню правового регулювання. Логічна ж норма характеризує сутність і зв’язок конкретних розпоряджень, їх державно-примусові, нормативно-регулюючі якості. Внутрішня будова, зв’язок елементів, що утворюють структуру норми, відрізняються інваріантністю, жорсткістю, «незруйнуванням». Причому ці елементи (гіпотеза, диспозиція, санкція) об’єднані не на умовах ієрархічної залежності, як це характерно в основному для зв’язку елементів усередині галузей і інститутів права, а на умовах синтетичної залежності при якій відсутність хоча б одного з необхідних елементів приводить до руйнування даної цілісіності - юридичної норми.

З зовнішнього боку (тобтоз боку зовнішньої форми) норми-приписи і логічні норми одержують мовно-логічний, словесно-документальний виклад в тексті нормативного юридичного акту: його статтях і інших структурних підрозділах акту.

Головне, що тут необхідно відмітити, це різницю між нормою права і статтею нормативного акту. Однак співвідношення між нормою і статтею залежить від того, чи розглядається це співвідношення як таке, що можна застосувати до логічної норми чи до норми-припису.

Логічна норма, покликана виразити в основному зв’язки між спеціалізованими нормативними приписами, їх державно-примусові, нормативно-регулюючі якості, в більшості випадків містяться в декількох статтях нормативного акту чи навіть в статтях різних нормативних актів.