Сторінка
2

Рабовласницькі державні утворення на теріторії північного причорномор’я

Успіхи в економічному розвитку стали основою для росту майнової нерівності й соціальної диференціації.

Основи родоплемінної структури у скіфському сус­пільстві підривалися зростанням приватної власності, майновою нерівністю, розвитком рабства. У руках іму­щих опинялися кращі ділянки землі, пасовища, величез­ні стада худоби, табуни коней, раби. Ще Геродот по­відомляв про скіфських багачів, які вважалися «найблагороднішими, що користувалися найбільшим май­ном», і про скіфську бідноту, яка належала до «най­нижчого походження».

Унаслідок цього з загальної маси вільних землеро­бів і скотарів виділилася пануюча верхівка, до якої належали царська сім'я, військова аристократія, дру­жинники, родоплемінна знать, що зливалася з оточенням правителя, багаті торговці. Саме у неї зосереджувались основні багатства, джерела яких були різноманітними. Так, важливим засобом збагачення пануючої верхівки залишались, як і раніше, грабіжницькі воєнні походи. З часом усе більшого значення набувала експлуатація вільних общинників, данників і рабів. Істотний прибу­ток приносила й торгівля, особливо хлібом, з грецьки­ми містами Північного Причорномор'я.

У скіфів було, за даними Геродота, багато жерців, котрі являли собою відособлену соціальну групу, окремі категорії якої займали досить високе становище.

Найбільш численну верству скіфського суспільства складали вільні общинники. Вони відбували військову службу, платили данину, виконували різні повинності. У тяжкому становищі були скіфі-орачі, які опинились у данницькій залежності від степових кочівників.

У Скіфському царстві з центром у Криму основну масу міського населення становили вільні ремісники і торговці.

Нижню сходинку соціальної градації скіфського су­спільства займали раби. Головне джерело рабства у скіфів — військовий полон, підкорення сусідніх народів. Але у виробництві рабство не відігравало вирішальної ролі, хоч кількість рабів у скіфів була досить значною. Як правило, вони використовувалися у домашньому гос­подарстві, для охорони худоби і т. ін. Дуже часто вони виступали як товар у торгівлі з грецькими містами.

Наочне уявлення про соціальне розшарування і кла­сову структуру суспільства скіфів дають розкопки похо­вань, особливо грандіозних курганів скіфської знаті, що відомі в літературі під назвою «царські». У таких кур­ганах археологи виявили силу-силенну золота й дорого­цінностей, дорогу кераміку, багату зброю і т. ін. Різкий контраст з «царськими» курганами складають похован­ня простих скіфів під невисокими земляними насипами із скромним набором речей або взагалі без інвентара.

3. Державний апарат.

Скіфське царство може бути віднесено до держав рабовласницького типу. За формою правління це була од­на з різновидів рабовласницької монархії.

Главою Скіфської держави був цар. Влада його пе­редавалася у спадщину. Тоді вже склалось уявлення про божественне походження царської влади. У ряді ви­падків правитель сам виконував обов'язки жерця. Цар також здійснював судові функції.

Влада царя була дуже великою. Він нічим не був зв'язаний у проведенні внутрішньої політики. Відомо, що Атей вирішував багато різних важливих питань, кар­бував свою монету. Владними правителями Скіфського царства з центром у Криму у III—II ст. до н. е. були Скілур і його син Палак, а в II ст. до н. е. — Фарзой і Інесмей, які зосереджували у своїх руках зовнішню торгівлю хлібом. Самостійно здійснювалась скіфськими правителями і зов'нішня політика. Так, дипломатичні пе­реговори Атея з македонським царем Філіппом II свід­чили про те, що скіфський цар відчував себе не менш могутнім і сильним, ніж македонський правитель.

Царю віддавали велику шану як за його життя, так і після смерті. Досить детальні й красномовні, з різно­манітними деталями свідчення про те, як скіфи ховали своїх царів, наводить Геродот. Як показують розкопки царських курганів, скіфських царів ховали у глибоких і складних похоронних спорудженнях. Поруч з царем поміщали вбитих жінок або наложниць, слуг, рабів та ін. У Неаполі скіфському поховання царя, по­ряд з яким знаходилися домовини його наближених і поховання коней, розташовувалося у кам'яному мавзо­леї.

Навколо скіфського царя утворювався апарат дер­жавного управління. Як і у багатьох інших народів, він включав до свого складу, з одного боку, найближчих родичів правителя, а з іншого — його особистих слуг, переважно військових. За свідченням грецького історика і географа Страбона (63 р. до н. е. — 23 р. н. е.), у II ст. до н. е. скіфи у Криму знаходилися «під владою Скілура і його синів з Палакам на чолі». А синів у Скілура було, за одними даними, шістдесят, за інши­ми — вісімдесят, що забезпечувало міцну підтримку владі царя. Цим теж пояснюється особлива роль війсь­кової дружини правителя та воєначальників. Найбільш впливові помічники правителя входили до складу цар­ської ради.

Проте виникнення державного апарату не знищило повністю колишню родову організацію, її пережитки ще довгий час давали взнаки, особливо у місцевому уп­равлінні, де зберігалися свої старійшини та вожді.

4. Джерела і норми Скіфського права.

Основним джерелом права у скіфів був звичай, пе­ретворений відповідно з інтересами правлячої верхівки на звичаєве право. Скіфи, згідно з Геродотом, уникали запозичення чужоземних звичаїв не тільки від інших народів й особливо від елеїнів. Скіфська культура про­тягом усієї історії залишалася, безписемною, тому і фік­сація норм звичаєвого права не могла бути здійснена. Поряд із звичаєм досить рано з'являється й інше джерело права — правила, встановлені царською владою. На великій території Скіфської держави збереглися групи населення, які жили на основі своїх законів. Збе­регли, наприклад, свої звичаї племінні союзи таврів у Криму, неври, що жили на південь від Прип'яті.

Норми скіфського права захищали приватну влас­ність на худобу, повозки з пересувними житлами, до­машні речі, рабів. Розкопки поховань свідчать, що особисту приватну власність у скіфів становили зброя, знаряддя виробництва, прикраси. Верховна власність на землю належала царю, який встановлював порядок користування пасовищами і землями.