Сторінка
4

Україна в стратегічних планах Німеччини

У 1957 році ФРН підписала Римський договір про створення Європейського Економічного Співтовариства. В.Брандт зазначав, що «через Європу Німеччина повертається до самої себе та до творчих сил своєї історії». Один із «батьків» західноєвропейського єднання Жан Монне вважав, що поглиблення західноєвропейської інтеґрації може замінити німцям ФРН національну єдність.

У зовнішньополітичній концепції ФРН тенденція відмови від «холодного миру» з СРСР виявилася лише після приходу до влади у Бонні 1966 р. «великої коаліції» ХДС/ХСС/СДПН. Канцлер В. Брандт у своїх спогадах так визначив парадигму «нової східної політики»: «Відкрити власним німецьким ключем двері, які ведуть до розрядки, і покласти край розколу Німеччини». Московський договір 12 серпня 1970 року заклав фундамент постконфронтаційного етапу в стосунках СРСР і ФРН. У історичній перспективі цей договір витяг перший камінець з Берлінського муру.

5. Незалежна Україна в зовнішньополітичній концепції об’єднаної Німеччини

Мета утворення мирним шляхом об’єднаної демократичної Німеччини визначала стратегію і тактику ФРН щодо Радянського Союзу. На етапі розпаду СРСР і в процесі об’єднання Німеччини для Бонна головним було не дратувати Москву активним спілкуванням із національними незалежницькими рухами, що набували розвитку в республіках. Тому Німеччина дуже помірковано і обережно ставилась до нових незалежних держав, які утворились після розпаду СРСР.

Місце незалежної України в зовнішньополітичній концепції об’єднаної Німеччини можна визначити, проаналізувавши стратегічні цілі політики ФРН стосовно Центральної та Східної Європи і Росії.

На початку 90-х років ХХ століття трансформується парадигма зовнішньої політики ФРН. Американський політолог Г.Гайпел вважає, що за часів «холодної війни» в основі зовнішньої політики ФРН були принципи «ідеалізму і прагнення балансу» 53. В умовах історичних перетворень у Європі в 1990 р. тодішній міністр закордонних справ ФРН Г.Д.Геншер визначив нову концептуальну парадигму: «Ми бажаємо динаміки в стабільності» 54. Саме такий підхід визначав позицію ФРН в умовах геополітичних змін у Європі на початку 90-х років. Національні інтереси спонукали Німеччину не до втечі під дах західних інституцій, а до активної концептуальної розробки нової політики стосовно СРСР і країн Східної Європи. 3 жовтня 1990 року Німеччина стала єдиною. В серці Європи виникла велика держава з глобальними зовнішньополітичними інтересами, яка шукає для себе нову роль на світовій арені і має об’єктивну глибоку зацікавленість у східноєвропейському реґіоні.

Об’єктивно це концентрується у європейському напрямку зовнішньої політики об’єднаної Німеччини: «Створення довготривалого мирного устрою для всієї Європи; приєднання до Європейського Союзу держав Центральної і Східної Європи; економічно здоровий і політично дієздатний Європейський Союз» — ось як його визначає міністр закордонних справ ФРН К. Кінкель 55.

letter-spacing:-.25pt;Незалежна Україна практично відразу зайняла свою «нішу» в зовнішньополітичній доктрині Німеччини. ФРН з повагою сприйняла наслідки референдуму 1 грудня 1991 р. про незалежність України. Вже 17 січня 1992 року були встановлені дипломатичні відносини між Бонном і Києвом. Першим посольством західної країни в незалежній України стало посольство об’єднаної Німеччини.

Спільна декларація про основи взаємин між ФРН та Україною наочно продемонструвала нову концепцію політики ФРН стосовно України. «Федеративна Республіка Німеччина і Україна . пам’ятають злощасні етапи нещодавної європейської історії . і прагнуть зробити свій внесок заради миру в Європі і в усьому світі. Це відповідає глибинним потребам німецького і українського народів» 56. Однак «російський чинник» в німецько-українських відносинах залишається помітним. Росія здобула у спадок від колишнього СРСР правову базу для розвитку співробітництва з ФРН до 2010 року. Україні довелося з нуля починати створювати таку договірно-правову базу. На початку 90-х років Німеччина почувала себе зобов’язаною «віддячити» Росії за її згоду на об’єднання Німеччини. У цей час політика ФРН щодо Росії була спрямована на забезпечення сприятливих дипломатичних умов об’єднання, своєчасного виводу військ колишнього СРСР, вільного доступу до російських енерґоресурсів і сировини. Геополітично стабільна Росія з демократичним правлінням, без злиднів і без імперського експансіонізму — концептуальна мета німецької політики щодо Москви.

Разом з тим і Україна не відчула дискримінаційного підходу з боку Бонна. Поступово в зовнішньополітичній концепції ФРН формується модель рівноцінного підходу до України і Росії. Загалом саме об’єднана Німеччина стимулює в ЄС визначення політики щодо СНД. «Підписання Договору про партнерство і співробітництво з Росією, Україною і іншими державами СНД, — підкреслив К.Кінкель,— має для нас велике значення» 57. Залучення до асоційованого членства в ЄС, реалістична економічна допомога, поступове створення умов для взаємного зближення — основні принципи німецької політики щодо України. Просування українських реформ збільшить потенціал і пріоритетність для Німеччини відносин з незалежною Україною.

Формування концептуальних засад політики Німеччини стосовно України відбувається в складних історичних умовах. Німеччина об’єктивно сприймає геополітичне значення України для стабільності в Європі та на всьому «євразійському» просторі, вважаючи, що незалежність України закріплює і робить незворотними геополітичні зміни, які відбулися в Європі у 1989–1991 роках.

Німеччина наголошує на своїх намірах послідовно розвивати дружбу та співробітництво. Реалізм, прагматизм, толерантність стали визначальними принципами політики Німеччини щодо України в останні роки.