Сторінка
4

Україна в геополітичних концепціях першої третини ХХ століття

Вебер вбачав сутнiсть Жовтневої революцiї 1917 р. у встановленнi вiйськової диктатури на чолi з капралом і спростовував тезу, що бiльшовизм спирається на «класово свiдомi» в європейському розумiннi пролетарськi маси — переворот, на його думку, був здiйснений «солдатським пролетарiатом», який своїм джерелом iснування має поталу та здобич, тому росiйська солдатеска щиро зацiкавлена у продовженнi вiйни, зокрема в Українi, яку вона «пiд приводом «звiльнення» 81 матиме змогу і далi ґвалтiвно грабувати. Як зазначалося, Вебер був активним членом руху «Середня Європа» й прихильником створення нiмецько-слов’яно-пiвденносхiдноєвропейської федерацiї, важливе мiсце в якiй мала посiсти Україна.

4. «Нова Європа» Р.Сетон-Вотсона

Своєрiдною вiдповiддю на проект Ф.Науманна була пропозицiя «Нової Європи» вiдомого анґлiйського вченого-славiста Р.Сетон-Вотсона. Присвятивши себе в роки Першої cвiтової вiйни та повоєння полiтичнiй дiяльностi й цивiльнiй службi, вiн провадить величезну роботу, спрямовану на пiдтримку незалежностi слов’янських нацiй, що з’являлися на свiт з-пiд уламкiв Росiйської, Австро-Угорської та Оттоманської iмперiй. Сетон-Вотсон був вiдвертим прихильником безумовної самостiйностi України.

Ще в передвоєннi мiсяцi 1914 р. Сетон-Вотсон мав намiр вiдвiдати Росiю аби з’ясувати позицiї урядових кiл щодо майбутнього України, Польщi та Фiнляндiї, проте вiдмовився вiд поїздки, збагнувши з росiйської преси та зустрiчей з провiдними слов’янськими дiячами рiзних полiтичних та iдеологiчних спрямувань її цiлковиту безперспективнiсть: «Єдиний шлях, яким я можу привернути до себе . офiцiйну й бiльшiсть неофiцiйної Росiї, є Totschweigen (смертельна мовчанка. — Авт.) щодо українського питання й зречення фiнiв. Dafuer bin ich nicht zu haben (У цьому я не бажаю брати участi. — Авт.)» 82. Влiтку цього ж року у Львовi Сетон-Вотсон зустрiчався з М.Грушевським, I.Франком, А.Шептицьким, К.Левицьким, С.Бараном, iншими видатними українцями. Сетон-Вотсон добре знав українську iсторiю, високо поцiновував українську культуру; Шевченка вiн називав «рутенським Бернсом» 83, Шептицького шанував за те, що «всю свою енерґiю вiн присвятив справi поширення освiти, вихованню активного й пристрасного патрiотичного клiру, плеканню мистецтва, лiтератури, полiтичної думки» 84; бiографи Сетон-Вотсона стверджують, що завжди «боротьба українцiв . супроти уряду Санкт-Петербурґа зустрiчала його мiцну пiдтримку» 85. У заснованому ним у жовтнi 1916 р. й редаґованому спiльно з Т.Г.Масариком часописi «Нова Європа», в численних виступах в iнших засобах масової iнформацiї Сетон-Вотсон обстоює iдею «Нової Європи» 86 iсторичними, культурними, економiчними, географiчними, військово-полiтичними чинниками. Саме створення незалежних України, Польщi, Литви, iнших держав вiдповiдатиме довготривалим iнтересам Європи, здiйснить мрiю багатьох народiв про державну незалежнiсть.

У вереснi 1917 року, розглядаючи в статтi «Проблема України» ситуацiю навколо України, Сетон-Вотсон наголошує, що українське питання є однiєю з головних причин, що призвели до Першої свiтової вiйни (вперше про це вiн скаже в жовтнi 1916 р. 87; перебiг вiйни довiв, що надалi iґнорувати цю проблему неможливо. Українське питання не модерна вигадка, але застарiла проблема Європи, «про що свiдчать численнi книги, присвяченi українським подiям, що були надрукованi анґлiйською вже XVII століття» 88.

Вдаючися до аналiзу українсько-росiйських вiдносин, Сетон-Вотсон доходить висновку, що витоки негараздiв належить шукати в Переяславських угодах, адже «неможливо уявити собi бiльшого контрасту полiтичних свiтоглядiв, нiж той, що iснував мiж цими двома сторонами. З одного боку, стояла стара Москва, в якiй автократiя, мiцна вже за напiвтатарських днiв, здобула додаткової моцi методами, запозиченими iз Заходу; з другого — вiльно зiткана республiканська органiзацiя, оперта на сутнiсно демократичнi мiсцевi iнституцiї. Як неможливо, щоб поєдналися вогонь з водою, так один iз цих супротивних типiв уряду був приречений на пiдпорядкування другому; за умов ХVIII століттяя перемога царату була . невiдворотна» 89.

Пiсля унаочнення подiями 1917–1918 рр. намiрiв росiян щодо неросiйських народiв i вияву достеменного змiсту росiйської революцiї Сетон-Вотсон активно пропаґує необхiднiсть мiлiтарного втручання в росiйськi справи, яке б не лише зберегло мир у Європi й сприяло загальному роззброєнню, а й, спричинивши вiдновлення цивiльного порядку й демократiї, служило б iнтересам насамперед самої Росiї 90; росiйська революцiя для нього — неґацiя полiтичних принципiв анґлiйської, американської та французької революцiй, «пiдмiна в найширшому масштабi Власностi Крадiжкою» 91.

5. Схiдна Європа як «Зелений Iнтернацiонал»

Центральним для застосованого Г.Гесселем Тiльтманом у книзi «Хлiборобська Європа» (1934) геополiтичного пiдходу до ситуацiї в Європi є соцiально-економiчний аналiз. Загальноєвропейська цивiлiзацiя складається, на його думку, з двох — захiдної та схiдної — половин. Другу, попри наявнi внутрiшнi нацiональнi вiдмiнностi та державно-адмiнiстративнi кордони, характеризують iдентичнiсть соцiальної структури та типу економiки, спiльнiсть свiтогляду, моралi, культури, трудової етики, способу життя, що їхнiм атрибутивом або детермiнативом (визначником) є прикметники: «хлiборобський», «рiльничий», «селянський», «сiльськогосподарський». Незважаючи на неспиннi полiтичнi трансформацiї й територiальнi перевлаштування, схiдноєвропейська люднiсть залишає недоторканим свiй code gйnйtique, транспортує крiзь товщу вiкiв i генерацiй життєвирiшальнi засади свого iснування, власнi вартостi та iдеали.

Географiчно хлiборобська спiльнота розташована на теренах мiж етнiчними кордонами розселення нiмцiв та росiян у смузi мiж Балтiйським, Чорним та Адрiатичним морями: «Бiльш нiж половину усього цього (європейського. — Авт.) континенту складають хлiбороби. .Народи, що посiдають цю землю фермерських господарств, — поляки, українцi, чехи, словаки, угорцi, пiвденнi слов’яни та iншi — спiльно репрезентують найбiльшу спiльноту в Європi, розщеплену штучними полiтичними стiнами, проте поєднану спiльними iнтересами та, за вiйни або миру, звичайно спiльною долею» 92. Для номiнацiї цiєї сукупностi нацiй Тiльтман уживає запропоновану на початку 20-х рокiв лiдером Болгарського хлiборобського народного союзу й головою уряду Болгарiї Олександром Стамболiйським назву «Зелений Iнтернацiонал»— висунута Стамболiйським iдея «Зеленого Iнтернацiоналу» передбачала полiтичнi спiвдiї схiдноєвропейських країн супроти поширення росiйського бiльшовизму 93.