Сторінка
1
Найамбiцiйнiшою, найвеличнiшою для свого часу вiзiєю майбутнього Європи, бiльша частина якої мала увiйти до спiлки центрально- та схiдноєвропейських нацiй, був, безперечно, проект, висунутий широким колом вiдомих нiмецьких учених, полiтикiв та пiдприємцiв, згуртованих навколо руху «Середня Європа» («Mitteleuropa»).
Бiля витокiв цього руху справедливо бачать нацiонал-економа Фрiдрiха Лiста (1789–1846), полiтика барона Карла фон Брука (1798–1860) та iсторика i публiциста, теоретика федералiзму Константина Франца (1817– 1891); iснуванням як потужнiй і впливовiй полiтичнiй течiї рух завдячує видатним постатям Ф.Науманна, П.Рорбаха, М. та А. Веберiв, Г.Шульце-Гевернiца, Г.Дельбрюка, А.Шмiдта та iн.
Кiнцевою метою руху було створення у просторi мiж Францiєю та Росiєю, мiж Балтiйським, Адрiатичним та Чорним морями спiльного економiчного, культурного й правового простору, що охоплював би народи, якi за бiльшiстю характеристик — iсторичних, культурних, господарчих, релiгiйно-етичних тощо — засвiдчували близькiсть значнiшу, нiж до зовнiшнiх стосовно них Росiї та Францiї, iнших ґерманських та романських народiв.
Рух набув органiзацiйної цiлiсностi пiсля виходу з друку у жовтнi 1915 року книги Фрiдрiха Науманна (1860–1919) «Середня Європа», сукупний наклад якої за два роки перевищив 100 тис. примiрникiв i яка мала величезний розголос; 1916 р. книга була перекладена французькою, анґлiйською та угорською мовами, наступними двома роками — шведською, iталiйською та росiйською 34. 1917 р. накладом 113 тис.прим. пiд цiєю ж назвою побачила свiт брошура, що у стислiй формi викладала iдеї книги 1915 р.
На час виходу «Середньої Європи» Ф.Науманн був вiдомим теологом, полiтиком, редактором впливової «Hilfe» (наклад — 100 тис. прим.), у якiй друкувалися видатнi полiтичнi та суспiльнi дiячi Нiмеччини, зокрема М.Вебер. На полiтичному небосхилi Науманн був знаний як провiдник нацiонал-соцiального (не плутати з нацiонал-соцiалiстичним) руху, що прагнув спрямувати в єдине рiчище двi найпотужнiшi хвилi нiмецької iсторiї — нацiонально-буржуазну та соцiалiстично орiєнтовану пролетарську, синтезувати переднакреслення християнства i нiмецького iдеалiзму, гуманiзму i класової солiдарностi, демократiї та монархiї — намiр, що мав з’явитися, за висловом сумлiнного iсторика Фрiдрiха Майнеке (1862– 1954), немов добра фея бiля колиски нової Нiмеччини та залишити їй свiй чарiвний подарунок. Ця «найшляхетнiша мрiя нiмецької iсторiї» 35, значно спричинившись порозумiнню мiж робiтництвом та буржуазiєю й серйозно вплинувши на усталення ревiзiонiзму в соцiал-демократiї, не була, проте, зреалiзована; була б вона вдалася, гiтлерiвський рух, на думку Майнеке, нiколи не набув би успiху.
Так само духом компромiсу й солiдарностi, порозумiння й доброї волi просякнута iдея середньоєвропейської федерацiї. Ще напередоднi виходу в свiт «Середньої Європи», оцiнюючи в низцi статей наслiдки росiйської аґресiї, Ф.Науманн висловлює стурбованiсть долею схiдноєвропейських народiв — вимрiяна мета самостiйностi, титанiчнi зусилля останнiх десятирiч за умов здiйснення росiйських планiв будуть зведенi нанiвець: «стосується це румунiв i болгарiв, так само як стосується це фiннiв, литовцiв, естонцiв, полякiв, рутенцiв у Росiї» 36. Тверезо оцiнюючи розстановку сил у центрально-європейському реґiонi, вiн констатує, що розбудова державностi поляками, чехами, литовцями, естонцями, рутенцями (українцями) 37 залежатиме вiд сприяння або, навпаки, протидiї з боку Росiї чи Нiмеччини — для самостiйного iснування вони ще надто слабкi, а тому — «як мiжнародна сила, простягаємо ми меншим сусiднiм середньоєвропейським народам руку й пропонуємо зважитися рушити шляхом з нами до майбутнього» 38.
У працi «Середня Європа» Науманн розгортає своє бачення нової спiльноти. Основоположним арґументом на її користь є належнiсть усiх народiв означеного реґiону до єдиного «середньоєвропейського типу» 39, єдиної «середньоєвропейської людської групи (Menschheitsgruppe Mitteleuropa)» 40, гомогеннiсть якої, попри конфесiйнi, нацiональнi, мовнi вiдмiнностi, визначена однотипнiстю соцiокультурного ландшафту та господарчих структур, а також однаковою трудовою етикою — схожим «господарчим темпераментом», «господарчим характером», що надає Науманновi змогу казати про єдиний «середньоєвропейський господарчий народ» 41, який сповiдує єдину «нову соцiально-економiчну конфесiю» 42.
Водночас стан середньоєвропейської спiльноти характеризує, з огляду на сусiдню захiдньоєвропейську, певна незрiлiсть, неостаточна сформованiсть, перебування у фазi становлення: «наш середньоєвропейський тип ще не досяг довершеностi, вiн ще формується. . Ми, якби менi було дозволено так висловитися, iсторичний напiвфабрикат, та очiкуємо саме на день завершення. . Ми маємо за собою багато снаги, дуже багато якостi, маємо також хист до працi, проте лише зараз має початися вища школа: навколо нiмцiв зростає культура Середньої Європи, зростає тип людини, що є середня мiж французами, iталiйцями, турками, росiянами, скандинавами. Прагнемо ж цього середньоєвропейця» 43.
Науманн впевнений, що кожен з середньоєвропейських народiв є носiєм рис i якостей, яких дещо бракує iншим; мета Середньої Європи є поєднання нiмецьких та ненiмецьких первiсткiв таким чином, щоби, уникнувши зверхностi нiмецького елементу, використати взаємну компліментарнiсть на користь спiльного блага: «Не панування, проте поєднання! Ми маємо бiльше кiнських сил, ви — бiльше мелодiї. Ми мiркуємо переважно кiлькостями, кращi з вас — якостями. Тож зiллємо разом те, на що ми здатнi окремо .» 44.
Iдеологiчними пiдмурівками Середньої Європи є сукупнiсть принципiв консерватизму та лiбералiзму, плекання iснуючих традицiй та iнституцiй, поєднане з реалiзмом i прагматизмом щодо iнновацiй. Державно-полiтичний устрiй Середньої Європи Науманн визначає як союз (Bund — спiлка, федерацiя, конфедерацiя) — союз держав, союз народiв, наддержава: «Жодна держава, що увiйде до цiєї наддержави, не позбудеться державної самостiйностi, як не офiруватиме вона задля цього свого власного тяжко здобутого й кров’ю захищеного суверенiтету. . Натомiсть, в iнтересах усiх учасникiв, щоб не повстали нестримнi плани переплавлення. Iншими словами: пiд титулом Середньої Європи створюється не нова держава, проте створюється союз iснуючих» 45. Саме таку модель схiдноєвропейської спiлки пропонував 1882 р. К.Франц: «Природно, з цього не постане жодне нацiональне тiло та взагалi жодна держава. Це має бути союз (Bund) i то навiть з вельми рiзних елементiв . Централiзацiї та унiформiйностi слiд категорично уникнути» 46. З появою Середньої Європи скасовується актуальнiсть небезпечних з огляду на наслiдки рiзноманiтних панславiстських та всенiмецьких проектiв, а також планiв Великої Сербiї, Великої Румунiї i т.iн. Центром розташування адмiнiстративних органiв Середньої Європи мала бути Прага.
Завантажити реферат