Сторінка
1
Оскільки у маніфесті Катерини конкретно не йшлося про козацькі вибори, Рум’янцев вирішив вжити тут правила, що існували в Росії для однодвірців, яких він вважав аналогом козаків. Однодвірці були на військовій службі, посідали по одному господарству і вважалися привілейованими державними селянами. Застосування подібних виборних процедур означало, що в них візьмуть участь тільки виборні козаки, бо козацькі старшини ніколи не погодились би на однаковий статус з нижчими за себе «однодворцами». Рішення Рум’янцева внесло також розбрат і серед козаків, які вважали себе на соціальній шкалі набагато вищими від однодвірців — фактично, рівними зі знаттю 3.
Щодо українських умов, козацький делегат обирався від певної кількості сіл, найвірогідніше, від куреня (підрозділу сотні). Ці делегати висилалися у штаб-квартири сотень для складання сотенного наказу. Нарешті, представники від усіх сотень у полку обирали депутата на комісію, а на підставі всіх сотенних наказів вироблявся загальний полковий. Оскільки Полтавський полк, що втратив частину своєї території на користь новоствореної Новоросійської губернії, був порівняно невеликий, його об’єднали з Гадяцьким полком. Відтак козаки мали виробити 9 остаточних наказів і вислати на асамблею у Москву 9 депутатів 1.
Ці правила були занадто складними, щоб завжди виконувати їх бездоганно. Сам Рум’янцев в одному із своїх передвиборних наказів переплутав другу стадію виборів з першою 2. На найнижчому рівні вибори майже ніколи не починалися — більшість з них брала свій початок від сотень. У деяких полках ніхто не докладав зусиль для того, щоб на підставі сотенних наказів виробити загальнополковий. В інших він був простим зведенням сотенних наказів. А ще в деяких — від сотень взагалі не надходило жодних наказів, і один наказ писався на рівні полку. Внаслідок цього кожний з десяти полків Гетьманщини мав від одного до двадцяти семи наказів.
Ця виборна процедура не виправдала надій Рум’янцева, який хотів, щоб накази відбивали погляди не стільки старшини, скільки виборних козаків. Оскільки друга та третя стадії виборів проходили в сотенних та полкових адміністративних центрах, козацька старшина не мала проблем з тим, щоб легко змінити остаточну версію наказу. Вона досягла в цій справі таких успіхів, що фактично усі скарги проти зверхників зникли з наказів. Тільки в Чернігівському та двох Переяславських сотенних наказах говорилося про утиски з боку козацької старшини або шляхти. У Чернігівському полку старшина не змогла вплинути на зміст наказу через непорозуміння у процедурі виборів. Представники козацьких сіл прибули прямо у Чернігів, обрали одного депутата і виробили єдиний полковий наказ, минувши, таким чином, другу, сотенну стадію та контроль з боку старшини. Коли старшина дізналася про те, що сталося, вона вжила заходів, аби примусити козаків прийняти ще один наказ — цього разу під своїм наглядом. Незважаючи на процедурні порушення, Рум’янцев, однак, відмовився відмінити первісний козацький наказ 3. У Переяславському полку було написано 18 сотенних наказів, 14 з яких практично повторювали один одного. З чотирьох наказів, що не підпали під полковий контроль, два зачіпали проблему масової експропріації козацького майна великими землевласниками 4.
Хід подій у Стародубівському полку є найкращою ілюстрацією того, як старшина маніпулювала результатами виборів. Урядовий зверхник полковник Юрій Хованський відзначав у своєму донесенні Рум’янцеву, що козаки чинили опір будь-яким пропозиціям щодо зміни сотенних наказів 5. Але об’єднання 11 сотенних наказів у єдиний полковий спричинилося до того, що в останньому були випущені скарги про загарбання козацького майна старшиною та спроби примусити козаків виконувати селянські повинності 1. Остаточна редакція наказу, без сумніву, набула свого вигляду без відома виборних козаків.
Незважаючи на брак документальних свідчень 2, існують ознаки подібного тиску старшин і в інших полках. У Полтавському полку Рум’янцев власноручно передав старшині право вирішувати долю козацьких наказів, наказавши полковникові провести повторні вибори через можливі зловживання 3. Остаточний Полтавський наказ написав у Прилуках писар Петро П’ятигорський під контролем шляхти 4. У Миргородському полку старшина намагалася усунути обраного від Сорочинської сотні депутата, що стало причиною бойкоту полкових виборів з боку сотні 5. У Київському, Ніжинському та Гадяцькому полках також був помітним вплив старшини 6. Найсильнішим цей контроль був у Лубнах — там козацький наказ став майже точною копією того, що подала лубенська шляхта 7.
В цілому ж до козацьких наказів слід ставитися обережно, оскільки, за винятком Чернігівського і частково Переяславського полків, вони, напевно, відображають побажання виборних козаків настільки, наскільки це не суперечило інтересам шляхти.
Козацькі накази однозначно захищали автономію Гетьманщини. У дев’яти з десятьох полкових наказів вимагалося підтвердження усіх малоросійських прав і привілеїв, а в трьох містився заклик до виборів гетьмана. 8 полків підтримали традиційні вибори старшини, а 5 — нагадували урядові про те, що як привілейованих воїнів козаків слід шанувати нарівні зі знаттю 1.
Щоб відрізнити побажання козаків від вимог їхньої старшини, необхідно звернутися до чернігівського наказу, оскільки він був вироблений без нагляду нової шляхти. У ньому читаємо про утиски, яких зазнавали козаки від старшини: «Багато козаків — через вищезгадані купівлі та загарбання козацьких земель всілякими землевласниками, сотниками, старшинами та іншими козаками, через великі утиски й страх — залишають свої козацькі землі для землевласників, мимоволі стають підсусідками або виїжджають за кордон та в інші місця» 2.
Хоча чернігівський наказ різко відрізняється від усіх інших, він солідаризується з ними в питанні підтримки автономії. Це може означати, що заклик до збереження української автономії не був простим шляхетським додатком до козацьких наказів. Більш ймовірно, що старшина не складала, а перевіряла козацькі накази. Можливо, що такі відкриті політичні вимоги, як вибори гетьмана, шляхта щиро заохочувала, бо не мала можливості включити їх у свої власні накази. Але немає ознак того, що захист української автономії не збігався з козацькими побажаннями або інтересами. Навпаки, права та привілеї, які хотіли забезпечити виборні козаки, мають таке саме підґрунтя, тобто привілеї Сигізмунда Августа та положення договору Богдана Хмельницького, що і в старшини. Фактично, українська нова шляхта була всього-на-всього вищим прошарком козацтва.
Завантажити реферат