Сторінка
4

Імперська інтеграція решти українського суспільства

Нарешті, скасування української автономії означало закріпачення селян у приватних маєтках, кульмінацію процесу, який розпочався ще наприкінці XVII ст. Прив’язаний до землі та оподаткований подушним податком, селянин тепер ще більше, ніж будь-коли, залежав від ласки свого поміщика. Хоча, як здається, у трудових повинностях селян щодо землевласників негайних змін не відбулося, скасування автономії закрило більшість легальних шляхів до поліпшення їхнього становища. Якщо знищення Запорозької Січі народ оплакував у своїх піснях, то немає жодних вказівок на те, що селяни дуже сумували за Гетьманщиною та її інституціями. У відповідь на скасування автономії і остаточне закріпачення вони просто втікали від своїх господарів. Між 1782 і 1791 рр. приблизно 35 тис. селян з Київської та Чернігівської губерній втекли від своїх господарів і здебільшого подалися на Південну Україну й Дон. Якщо мати на увазі, що загальне селянське населення цих губерній становило майже 700 тис. чоловік, то це означало, що за короткий період в 9 років повтікали 5 % усіх селян 2.

З колонізацією південних земель і жорстоким імперським переслідуванням утікачів процес цей дуже ускладнювався, проте втечі продовжувались. Між 1822 і 1833 рр., наприклад, за це було вислано у Сибір 1349 селян з Полтавщини і 1827 — з Чернігівщини 1.

Іншими засобами, за допомогою яких селяни могли висловити своє незадоволення, були петиції до уряду та насильства. До місцевої і часом до центральної влади надходили сотні петицій 2. Зареєстровані селянами хотіли довести, що насправді вони були козаками. Закріпачені своїми землевласниками селяни намагалися поміняти свій статус на державних селян. Коли петиції не мали успіху, вони час від часу вдавалися до насильств. У с. Морозівці селяни виступили з протестом проти того, що за переписом 1782 р. їх зареєстрували не державними, а приватними селянами. Вони «заарештували» поміщика, вигнали місцеву владу і направили делегацію до київської губернської адміністрації. Розслідування показало, що вимоги селян Морозівки були справедливими, і їх зареєстрували як державних селян 3. Хоча поодинокі випадки насильства з боку селян і мали місце 4, масові повстання, що охоплювали б цілі села, не спостерігалися, а там, де вони все ж таки відбувалися, в них брали участь козаки, що втратили землю, луку або ліс 5.

Якщо Катерина спромоглася скасувати українські інституції та швидко запровадити російську імперську адміністрацію, то для повного сприйняття імперської соціальної структури українському суспільству знадобилося більш як півстоліття. Впродовж цього часу, за деякими винятками, українська шляхта асимілювалася з російським дворянством, козаки поступово перетворилися на фактично державних селян, купці та ремісники розчинилися в етнічно різнорідному, але лінгвістичнj російськомовному імперському міщанському стані, клір став частково зрусифікованою замкнутою кастою, а селяни у приватних маєтках були повністю закршачені.

Література:

1. Аболихин Б.С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки.— № 72.— М., 1962.

2. Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения.— 1892.— № 3.— С. 1-56.

3. Василенко М.Н. Г.Н.Теплов і його «Записка о непорядках в Малороссии» // Записки Українського наукового товариства в Києві.—1912.— Т. 9.— С. 13-23.

4. Грушевский М. Об украинской историографии XVII века. Несколько сообщений // Bulletin de l’Academie des Sciences de l’URSS. Classe des Sciences Sociales.— M., 1934.— П. 215 — 233.

5. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. 2-е вид.— Вінніпег, 1962.

6. Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т.— Нью-Йорк, 1954-1958. — Т. 6-10.

7. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т.— Варшава, 1933.

8. Дорошенко Д. Нарис історії України.— 2-е вид. В 2 т.— Мюнхен, 1966.

9. Історія Русів / Під ред. О.Оглоблина.— Нью-Йорк, 1966.

10. Історія селянства Української РСР. В 2 т.— К., 1967.

11. Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН.— 1926.— Т. 7-8.— С. 308-357.

12. Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст.— Харків, 1970.

13. Нечипоренко П. До характеристики податкової політики уряду Єлисавети // Записки Українського наукового товариства в Київі.—1927.— Т. 26.— С. 44-47.

14. Оглоблин О. До історії української політичної думки на початку XVIII віку // ЗІФВ ВУАН.— Т. 19.— 1929.— С. 231 — 241.