Сторінка
2
Вигнання євреїв було Пірровою перемогою, бо супроводжувалося остаточним скасуванням муніципальної автономії та втратою київським патриціатом свого привілейованого становища на користь інших конкурентів — росіян, які до середини XVIII ст., подібно до євреїв, не мали права на постійне оселення в Києві. Однак тоді росіянам вдалося проникнути в замкнутий київський міщанський клас: вони ставали помічниками або навіть партнерами у створюваних торговельних компаніях. Поступово все більше і більше росіян прибувало в Київ, і в 30-х рр. XIX ст. їх уже було достатньо для того, щоб кинути виклик контролеві муніципальної адміністрації 5.
Боротьбу між міськими фракціями українців і росіян остаточно вирішила імперська влада. 1821 р. сенатові стало відомо, що українська адміністрація Києва розтратила мільйони карбованців з міської казни. Розслідування цього скандалу тривало до жовтня 1834 р., аж поки чиновників, причетних до розтрати, не позвільняли 1. Місяцем пізніше всі залишки автономії, включно з магдебурзьким правом, були знищені.
Скандал був просто зручним приводом для змін в імперській політиці. Перед лицем польського повстання, яке перекинулося і на Правобережжя, Микола І вирішив скасувати всі залишки самоврядувальних інституцій та місцевих особливостей. Генерал-губернатор Бібіков приступив до впровадження в життя політики «злучення цієї землі (Правобережної України разом з Києвом.— З.К.) з Великоросією» 2. Таким чином, російська фракція здобула контроль над адміністрацією міста; наступними чотирма бургомистрами були російські купці. Микола був настільки рішуче настроєний покласти край особливому становищу київських міщан, що кожному купцеві або ремісникові з імперії, який оселявся у Києві, дарував трирічне звільнення від податків 3. Як і очікувалося, місто захлиснули новоприбульці, і вже 1845 р. із 6 048 зареєстрованих майстрів ремісничих цехів місцевих було тільки 3059, а 2089 — приїхали з інших міст 4. Більшість з новоприбульців були росіянами, які перебрали повний контроль над будівництвом (2848 майстрів, поденщиків і підпомічників) 5. Утративши автономію, купці та ремісники стали частиною етнічно різнорідного імперського стану.
Боротьба киян породила всього-на-всього єдиний відомий літературний твір, що походив з міщанських кіл колишньої Гетьманщини: «О скорбе киевлян о потере магдебургского права» 6.
Протест написаний у вигляді довгої поеми українською мовою у незвичайно різкому антиросійському тоні. У поемі нарікалося, що «бородаті», кацапи (тут: цапи), приїжджають з Тули, Калуги, Брянська та інших міст і захопили Київ. Анонімний автор розмірковує над тим, що єдиний вихід для киянина — це покинути свою дружину й дім і залишити місто. Він звинувачує попередню адміністрацію міста в тому, що вона втратила українські права через корупцію і шахрайство, й приходить до висновку, що тепер «правити будуть московити».
У решті колишньої Гетьманщини імперська інтеграція міст проходила значно швидше, без місцевого опору. На Лівобережжі не існувало сильних традицій самоврядування, а влада не була настільки терпимою, як у Правобережній Україні. Наприклад, у Чернігові запровадження Міської грамоти не викликало жодного протесту. Наслідки ж імперської інтеграції були такими самими, що й у Києві. Передусім до міста розпочався сильний наплив євреїв: якщо 1786 р. тут проживав тільки один єврей, і то за межами міста, то 1796 р. євреї зробили, правда, безуспішно, спробу отримати муніципальну монополію на виробництво й продаж спиртних напоїв, а 1802 р. у Чернігові вже було достатньо євреїв для того, щоб мати свою синагогу, школу і цвинтар 1. У середині сторіччя єврейські міщани перевершили чисельністю християн: 2741 єврей, 2012 православних і 7 старовірів 2.
Водночас чернігівські міщани зіткнулися зі значно меншим, але постійним напливом росіян. У 1787 і 1797 рр. чернігівська дума розглядала скарги про те, що росіяни незаконно торгують у межах міста 3. Конфлікт досяг свого апогею 1815 р., коли росіяни (здебільшого у будівництві) намагалися організувати свою власну гільдію. У петиції до губернського уряду 151 російський міщанин скаржився на те, що їх непропорційно оподатковують і що забагато росіян відбирають для призову в армію 4.
У своїй відповіді Чернігівська дума вказувала на те, що росіяни не виконують своїх зобов’язань щодо міста, а багато з них, як виявилося, були волоцюгами. Чернігівська дума, однак, не мала нічого проти російської гільдії у випадку, якби члени гільдії виконували свої муніципальні обов’язки. Але коли генерал-губернатор Рєпнін дізнався про існування тільки російської гільдії, він наказав негайно її ліквідувати (1818) і зареєструвати членів цехів не за національністю, а за професією. Як виявилося, це не був поодинокий випадок, оскільки генерал-губернатор розіслав циркуляр про скасування всіх етнічних цехів у Чернігівській і Полтавській губерніях. Отже, імперська влада ще раз сприяла створенню об’єднаного, але етнічно різнорідного класу міщан.
Подібних прикладів не бракувало по всіх містах Гетьманщини, за винятком Ніжина. Здебільшого завдяки існуванню грецького братства, Ніжин був більш космополітичним містом Гетьманщини, ніж інші. На час скасування Гетьманщини там було 163 українських, 90 російських і приблизно 700 грецьких, болгарських і волоських купців. Серед ремісників переважали українці: 4817 українців і 88 росіян 1. Тоді ж до міста стали прибувати євреї. 1797 р. міщани звернулися до імперської влади з проханням заборонити євреям оселятися в Ніжині 2. Петиції залишалися без відповіді, і в середині століття місто стало ще більш космополітичним — додалося понад 2 тис. єврейських купців і ремісників 3.
Завантажити реферат