Сторінка
5

Уряд і церква

Промосковська фракція існувала в церкві навіть ще до повстання Хмельницького, але на початку XVIII ст. вона стала панівною. Численні українські священнослужителі, ігумени і ченці почали ототожнювати себе з імперською православною церквою. Будьякі сильні партикуляристські почуття, якщо вони й мали місце, підпорядковувалися загальному добру вселенського православ’я та інтересам їх власної кар’єри. Саме тоді українці мали найбільший вплив у російській православній церкві. Першим українцем, що зробив блискучу кар’єру, був Стефан Яворський, ставши митрополитом рязанським й «адміністратором патріаршого престолу». Феофан Прокопович, ректор Київської академії, став радником і палким прихильником Петра І. Крім цих двох видатних українських священнослужителів, багато інших емігрували в Росію, де відігравали видатну, а часом — й домінуючу роль у російській церкві 1.

Хоча окрема українсько-білоруська православна церква припинила своє існування в 20-х рр. XVIII ст., а священнослужителі після 1721 р. не обиралися, а призначалися Синодом, такі київські митрополити, як Тимофій Щербацький (1747—1757) і Арсеній Могилянський (1757—1770), не переставали вимагати поновлення колишніх митрополичих прав 2.

Більше того, церква у Гетьманщині продовжувала зберігати свої місцеві особливості у мові й літургічній практиці, а також користуватися цілим комплексом майнових та звичаєвих прав, що глибоко вкорінилися в українській правовій та соціальній системах. Але структурно вона злилася з чисельно більшою імперською російською православною церквою.

Церква, однак, була єдиною важливою українською інституцією, яка, принаймні частково, інтегрувалася в імперську структуру. В цілому адміністративні практики, закони, система податків (зокрема, подушний) та військова повинність, властиві Росії, не були запроваджені в Гетьманщині. Злиття козацької військової структури з інститутами польсько-литовської Речі Посполитої породило унікальну адміністративну систему, що різко відрізняла Гетьманщину від власне Росії. Їх об’єднувала тільки влада царя, який правив Гетьманщиною через Малоросійський приказ, а пізніше — через Колегію іноземних справ та інколи Сенат. Імперське втручання в українську автономію обмежувало центральну адміністрацію Гетьманщини, тоді як основний правовий, адміністративний та фінансовий апарат залишався незмінний.

Література:

1. Аболихин Б.С. Украинское ополчение 1812 г. // Исторические записки.— № 72.— М., 1962.

2. Багалей Д. Магдебургское право в городах Левобережной Малороссии // Журнал Министерства народного просвещения.— 1892.— № 3.— С. 1-56.

3. Василенко М.Н. Г.Н.Теплов і його «Записка о непорядках в Малороссии» // Записки Українського наукового товариства в Києві.—1912.— Т. 9.— С. 13-23.

4. Грушевский М. Об украинской историографии XVII века. Несколько сообщений // Bulletin de l’Academie des Sciences de l’URSS. Classe des Sciences Sociales.— M., 1934.— П. 215 — 233.

5. Грушевський М. З історії релігійної думки на Україні. 2-е вид.— Вінніпег, 1962.

6. Грушевський М. Історія України-Руси. 2-е вид. В 10 т.— Нью-Йорк, 1954-1958. — Т. 6-10.

7. Дорошенко Д. Нарис історії України. В 2 т.— Варшава, 1933.

8. Дорошенко Д. Нарис історії України.— 2-е вид. В 2 т.— Мюнхен, 1966.

9. Історія Русів / Під ред. О.Оглоблина.— Нью-Йорк, 1966.

10. Історія селянства Української РСР. В 2 т.— К., 1967.

11. Клименко П. Місто і територія на Україні за часів Гетьманщини (1654-1767 рр.) // ЗІФВ ВУАН.— 1926.— Т. 7-8.— С. 308-357.

12. Литвиненко МА. Джерела історії України XVIII ст.— Харків, 1970.

13. Нечипоренко П. До характеристики податкової політики уряду Єлисавети // Записки Українського наукового товариства в Київі.—1927.— Т. 26.— С. 44-47.

14. Оглоблин О. До історії української політичної думки на початку XVIII віку // ЗІФВ ВУАН.— Т. 19.— 1929.— С. 231 — 241.