Сторінка
2
ІЗЯСЛАВ 1 (1054—1068; 1069—1073; 1077— 1078). Декілька років старші Ярославичі правили мирно, в згоді між собою, так що цю добу можна назвати фактичним трігомвіратом трьох братів: Ізяслава — київського і новгородського князя, Святослава — кйязя Чернігова, Мурома і Тьмуторокані, та Всеволода — князя Переяслава і Ростова. Після смерти Вячеслава, в 1057 році, брати спільно перевели Ігоря з Волині до Смоленська, а Волинь перейшла до Ізяслава. Після смерти Ігоря брати поділили Смоленськ, В обох випадках синів Вячеслава та Ігоря в рахубу не взято. Три брати спільно звільнили з «порубу» Судаслава, спільно зі своїми боярами доповнили «Руську Правду», спільно воювали проти Всеслава Полоцького, який захопив був міста Ізяслава — Псков та Новгород. Після перемоги над ним на р. Немизі брати в 1067 р. підступно схопили Всеслава з синами й звикнули У в'язниці в Києві. Землю брати поділили так: Галичину, Волинь та Полоцьк узяв Ізяслав, а за це Новгород передав він Святославові; Смоленськ узяв Всеволод. Разом ходили брати 1060 року проти торків, або узів, які без бою повтікали, але за ними прийшли .вайміцніші з усіх кочовиків — половці. 1062 року вони розгромили Всеволода й пограбували Переяславщину, а коли три брати 1068 року виступили проти них з великими силами — розбили їх над р. дельтою й сплюндрували Київщину та Переяславщину. Коли Ізяслав утік до Києва, кияни скликали на Подолі на торгорищі, віче, на якому ухвалили послати до Ізяслава людей просити коней та зброю для походу проти половців. Ізяслав відмовив їм. Треба думати, що вже раніше були — невідомі ближче — непорозуміння між ним та населенням, і він побоявся, що цю зброю звернуть проти нього. Тоді учасники віча пішли «на гору», розгромили двір тисяцького Коснячка, либонь вважаючи його за головного винуватця поразки. Після того частина їх рушила розбивати в'язницю і визволяти «свою дружину» (це стверджує, що вже раніше були якісь загострення відносин між Ізяславом і населенням), а друга частина пішла до княжого палацу, де сперечалася з князем, який сидів «на сінях» — на галерії. Переговори не заспокоїли народ, і він кинувся до «поруба», звільнив Всеслава з синами й проголосив його Великим князем. Так описує літописець перше народне повстання у Києві. Ізяслав, почуваючи себе заслабим для боротьби, втік до Польщі і за сім місяців повернувся з польським військом на чолі із королем Болеславом Сміливим. Всеслав утік до Полоцька, і Ізяслав без бою ввійшов до Києва. Однак, напередодні син його, Мстислав, жорстоко покарав повстанців: 70 чоловіка стратив, багато осліпив. Віче з Подолу переведено на «гору», де легше було за ним стежити. Назовні відносини братів встановилися. Року 1072 всі вони брали участь в урочистому перенесенні мощів Бориса та Гліба до нової церкви у Випігороді, яку спорудив Ізяслав. Але незабаром стався конфлікт, і рівновага володінь була порушена. Полоцьком володів Всеслав, але Новгород, що його колись Ізяслав дав Святославові, як компенсацію за Полоцьк, залишився у нього. Отже Святослав мав найбільше земель. Літопис каже, що Святослав «намовив Всеволода проти Ізяслава», і 1073 року вони йримусили Ізяслава знов тікати з родиною із Києва. Його землі поділили брати так: Святослав приєднав до своїх володінь Київщину та Поволжя, а Всеволод — Волинь і Турів. Святослав став значно сильніший, ніж Всеволод. Ізяслав звернувся по допомогу до Болеслава II, давгш йому за це великі скарби. Ситуація в Евроігі була надто тяжкою: вона була поділена між двома силами, які боролися за інвеституру — цісарем Генріхом IV і папою Григорієм VII. Болеслав не міг підтримати Ізяслава, бо в самій Польщі були прихильники цісарської партії, тоді як сам він належав до папської. Вплинув на нього й син Всеволода, Володимир Мономах, який вимагав зректися допомоги Ізяславові; за це князі дали допомогу Болеславові проти Чехії та Угорщини. Ізяслав рушив до цісаря Генріха IV з подарунками — посудом і одягом величезної ціни. Той обіцяв підтримку, і вирядив до Святослава свого свояка Бургардта, єпископа Штаденського, з вимогою Генріхові IV подарунки ще більшої вартости, ніж Ізяславові дарунки, за те, щоб не допомагав Ізяславові. Хроніст Лямлерт пише, що Бургардт привіз від Святослава Генріхові IV стільки золота, срібла й дорогого одягу, що ніхто не пам'ятав, щоб коли в Німеччину привозили стільки. «Очевидно, тодішня Русь мала чим заімпонувати бідній ще тоді і малокультурній Німеччині: багатством, розкішшю, комфортом, своєю вирафінуваною грецько-орієнтальними впливами штукою», — писав М. Грушевський. Ізяслав, не дочекавшись повороту Бургардта, вирядив сина Ярополка до ворога Генріха IV — папи Григорія VII. Папа, замість реальної допомоги, дав два листи — 17 і 20 квітня — один на ім'я Болеслава Сміливого з наказом повернути гроші, які він узяв за допомогу, а другий — на ім'я Ізяслава-Дмитра, в неясних виразах закріплюючи за ним «королівство руське». До цього епізоду, мабуть, відноситься так званий «Кодекс ґертруди», або Трірський псалтир, з чудовими мініятюрами. На одній з них — постать Апостола Петра, до ніг якого припала жінка в князівському корзні; поруч — князь і княгиня в пишних убраннях. На другій — Христос на престолі двома руками тримає вінці над князем та княгинею; за ними постаті — Апостола Петра та св. Ірини і написи: «Ярополк, Петро та Ірина». Хоч М. Грушевський скептично ставився до цих мніятюр, все ж їх треба вважати за докази перебування Ярополка у папи Григорія VII в 1075 році. Цей короткий відтинок часу — 1073-1077 рр. — надзвичайно цідаций відносинами між Україною і Західньою Европою. За цей час даілі у внутрішні справи князів втягнуто Европу. Ізяслав мандрує до Німеччині, наче по добре відомій йому країні. Тут, можливо, родинні зв'язки, завдяки численним шлюбам, їде до сакдаського маркграфа Дедо, з ним до Майнцу, до Генріха IV; в цій офаві Генріх IV двічі висилав послів до Святослава (один раз — Бургарда, другий — Маґдебурзького архиепископа Фрідріха); багатства, що їх одержав Генріх IV, допомогли йому в боротьбі проти папи. Далі — звернення Ізяслава до папи і листи його. Україна вже увійшла в коло європейських держав.
Завантажити реферат