Сторінка
3

Плани Дауеса та Юнга та їх роль у повоєнній відбудові Німеччини

На прохання президента Німеччини П. Гінденбурга президент США Г. Гувер 20 червня 1931 р. запропонував усім державам оголосити загальний мораторій на борги — припинити на рік виплату репарацій і союзницьких бор­гів. З мораторієм Гувера, який діяв протягом року (до 20 червня 1932 р.), погодилися всі заінтересовані країни. Навіть Франція, яка на різниці репарацій і боргів Сполу­ченим Штатам втрачала 2 млрд. франків щорічно, але не хотіла, щоб її визнали винною в загостренні труднощів.

Проте посилення економічної кризи змусило західні держави знову повернутися до проблеми репарацій. «План Юнга» не міг зупинити фінансову паніку. Розмах кризи й загроза економічної катастрофи Німеччини (щоб виплатити репарації за «планом Юнга», вона мала збіль­шити свій експорт до 5 млрд. марок, що викликало різкий опір інших держав) — усе це робило неможливим вико­нання задумів західної дипломатії.

Почалися нові консультації, нові конференції. Вреш­ті-решт на міжнародній репараційній конференції в Лозанні (червень — липень 1932 р.) було ухвалено взагалі ліквідувати репарації. Німеччина мала сплатити за 15 років зали­шок у розмірі 3 млрд. марок через облігації й на 1 млрд. марок здійснити деякі поставки в натуральному вигляді, після чого вона офіційно звільнялася від репарацій.

Та й цього не сталося. Фактично з моменту оголошен­ня мораторію Гувера (1931 р.) Німеччина припинила випла­ту репарацій. З установленої загальної суми репарацій

Франція, наприклад, загалом одержала 22,9 млрд. марок, хоча їй належало 52 % усіх репарацій. Між іншим, борг Франції Сполученим Штатам у 1932 р. становив 51 млрд. марок.

Отже, репарації практично були ліквідовані. Та й бор­ги Сполученим Штатам, незважаючи на їх заперечення, союзники в кінці 1932 р. припинили сплачувати. Тільки Фінляндія сплачувала свої щорічні суми, до речі мізерні.

план Юнга та плана Дауерса сприяв посиленню позицій США в Європі.

В той же час була створена база для розповсюдження реваншистських ідей в

Німеччині, укріплення крупного Німецького капіталу, котрий згодом привів до влади Гітлера.

Література:

1. Лановик Б. Д., Лазарович М. В., Чайковський В. Ф. Економічна історія К. «Вікар» 2000

2. Юхименко П. І. Економічна історія К. 1995

3. Тимочко Н. О., Пучко О. А., Рудьомкіна Л. М. Економічна історія : Лекції К. 2000

4. Кочергіна Н. Л. комплекс навчально – методичних матеріалів із дисципліни «Економічна історія» К. 2001