Сторінка
9

Зародження класичної буржуазної політекономії у Франції. Економічні погляди П. Буагільбера

Розподіл. Проявом гармонії інтересів є справедливий розпо­діл, який ураховує внесок кожного у виробництво. Цей природний закон притаманний капіталізмові й регулює відносини ооміну та споживання.

Кері належить пріоритет відкриття так званого закону зростан­ня частки робітників у національному продукті, відповідно до якого зростання продуктивності праці призводить до знецінення колишніх зусиль, оскільки сила природного опору зменшується, а нові, асоційовані зусилля (мається на увазі зростання суспільного характеру праці) посилюють свій вплив. Відбувається переоціню­вання внеску капіталіста у виробництво і його відносна частка на момент розподілу зменшується. Це спричиняє зниження норми при­бутку, хоча й не зменшує абсолютних розмірів доходу власників ка­піталів. Водночас доходи робітників зростають як абсолютно, так і відносно.

Він використовує свою теорію “гармонії інтересів” для оцінки внеску праці та капіталу в суспільний розвиток. Кері вважав працю та капітал однаковими претендентами на створене ними багатство. Дбаючи про власні цілі, капіталісти змушені поліпшувати умови ви­робництва і становище робітничого класу. Їхній власний внесок оцінюється з позиції падіння корисності капіталу та зростання роз­мірів заощадженої на його виробництво праці. Цінність праці при цьому зростає, тому в процесі розподілу зростає частка робітників.

З цих самих позицій Кері пояснює доходи землевласника, який у нього виступає як капіталіст. Внесок землевласника у виробницт­во - це земля, вартість якої становить меншу частину витрат ви­робництва, що з часом зменшуватимуться ще більше, тому змен­шення частки землевласника в національному доході є об'єктивно зумовленим.

Отже, на думку Кері, кожен агент виробництва отримує те, що сам він вкладає в нього, а тому капіталістичний розподіл є цілком справедливим і не створює підстав для соціальних суперечностей, забезпечує гармонійний розвиток капіталістичного суспільства.

Теорія народонаселення Мальтуса зазнала найжорстокішої кри­тики з боку Кері: він проаналізував її з позиції фізики, біології, со­ціології та політекономії і довів “абсурдність” теоретичних побудов Мальтуса. Кері вважав, що земля адаптується до потреб населення так само, як і капітали. Зростання населення сприяє розвитку вироб­ництва так, щоб виробництво засобів існування завжди випереджало приріст населення. Він жив у країні з безмежними, як на ті часи, ре­сурсами, тому мав підстави для оптимізму. Проблеми, які турбували Сміта, Рікардо та Мальтуса, не здавалися Кері важливими.

Він послідовно проводить думку, що існує простий і прекрасний закон природи, який діє на користь суспільству і “ .керує людиною в усіх її діях та намаганнях підтримувати умови життя, закон на­стільки могутній і універсальний, що уникнути його не можна…” – це закон економічного зростання. Він діє завдяки гармонії економічних інтересів, участі у виробництві всіх верств населення.

Міжнародна торгівля. Теорія гармонії Кері не вичерпується проблемою внутрішнього суспільногопоєднання економічних інтересів. Кері вважає, що для прогресивного розвитку важливо врахувати всі чинники, які можуть впливати на стан національної економіки. Одним з них є зовнішня торгівля, яка стимулює або стримує виробництво залежно від такої політики, яку проводить держава.

Проповідник Фритредерства наприкінці 40-х років, Кері стає поборником протекціонізму в п¢ятидесятих. Основою міжнародних відносин він вважає досягнення стану всесвітньої гармонії націй завдяки всебічному індивідуальному розквіту. Тобто принципи ін­дивідуалізму він поширює на всесвітню економіку, не сприймаючи переваг міжнародного поділу праці. Він визнає конкуренцію і про­тиборство між державами, залишаючи “гармонію інтересів” для окремої нації.

На його думку, невтручання держави в міжнародні відносини під гаслом міжнародного поділу праці може призвести національну економіку (ідеться конкретно про США) до промислової залежності, перетворити країну на постачальника си­ровини для розквіту якоїсь іншої нації. Суспільство має розвиватись за принципом замкненої виробничої асоціації, у межах якої вироб­ляються всі види продукції і тим самим готуються ринки для них.

Протекціонізм, на думку Кері, сприяє раціональному розміщен­ню виробництв, організації центрів, де найкраще сполучаються ін­дустрія та сільське господарство, тим самим забезпечуються ринки збуту продуктів виробництва і зменшуються витрати на транспорту­вання. Він стверджує, що внутрішня конкуренція забезпечить зрос­тання заробітної плати. Та головний його аргумент - це можли­вість зберегти для виробника внутрішній ринок за рахунок авто­номізації економіки.

Аргументи, що їх Кері наводить на захист політики промислово­го та аграрного протекціонізму, досить необгрунтовані і легко спро­стовуються. Очевидно, що основною метою цієї теорії був захист американської економіки, до послуг якої були безмежні природні багатства, але яка перебувала тоді лише у стадії становлення.

Без огляду на велику кількість наукових праць, опублікованих Кері, його внесок у розвиток економічної теорії є незначним. Він вичерпується теоріями суспільної гармонії, двох факторів виробни­цтва, протекціонізму, збалансованого розвитку національної еконо­міки та внутрішніх ринків, які не враховують вартісної природи економічних відносин і обгрунтовуються не завжди вірогідним фак­тичним матеріалом. А негативне ставлення до теорії ренти Рікардо, теорії народонаселення Мальтуса, ототожнення землі з капіталом, ренти з прибутком, а також бездоказова теорія вартості свідчать про поверховість його вчення.

У Чарльза Генрі Кері майже не було послідовників, він не створив школи, і лише на його теорії національної економіки та протекціонізму ми знаходимо посилання у деяких авторів, зокрема німецьких.

Отже, автори економічних теорій першої половини XIX ст. за­вершили “переосмислювання” класичних доктрин, сформульованих ще А. Смітом. Залишаючи непорушними основні догмати класиків, ці автори скористалися з різних підходів, аби довести прогресив­ність капіталізму, невичерпність його саморегулюючого потенціалу. Вони стали першовідкривачами теорій, які пізніше було покладено в основу неокласичної науки, зокрема теорій економічного зростан­ня, граничної корисності, граничної ефективності факторів вироб­ництва, попиту і пропозиції, ефективного попиту та багатьох інших, що визначили напрями розвитку політекономії нашої доби.

Питання 3: Макроекономічна модель Кейнса. Трактування Кейнсом причин порушення рівноваги

капіталістичної економіки

Світова економічна криза кінця 1920 - 1930-х років і особливо Велика депресія 1929 - 1933 роківдовели в необхідності створення нових економічних теорій. Тому виникає необхідність в активному втручанні держави в макроекономічне функціонування ринкового господарства по нових економічних тоеріях.