Сторінка
4

Зародження класичної буржуазної політекономії у Франції. Економічні погляди П. Буагільбера

“Чистий продукт” у фізіократів ототожнюється із земельною рентою, яку одержують землевласники. Саме тому фізіократи ви­ступали за проведення податкової реформи з наміром усі види пода­тків замінити одним - земельним.

Продуктивна й непродуктивна праця виходила з поняття “чистого про­дукту” Уфізіократів продуктивною є праця, що створює “чистий продукт”, тобто праця в сільському господарстві. Інші види праці другорядні та великого інтересу фізіократи цьому не приділяли.

Питання 2: Подальша вульгаризація буржуазної політекономії (30-50 р. XIXст.). Економічні погляди Сеніора, Кері

Загальна оцінка класичної політичної економії у колишній радянській літературі здійснювалось за схемою К. Маркса, котрий до класиків зарахував економістіввід В. Петті до Д. Рікардо в Англії і від П. Буагільбера до Сісмонді у Франції. Вершиною класичної політичної економії К. Маркс називав праці А. Сміта і Д. Рікардо, якими, на Його думку, класична школа вичерпала себе.

На зміну класичній політичній економії, яка мала справді науковий характер, приходить, за марксом “вульгарна”, тобто ненаукова політекономія. Якщо класики займались справжнім науковим аналізом закономірностей розвитку капіталізму, то представники вульгарної політичної економії виступили лише як апологети, свідомі захисники капіталізму. Перехід до вульгарної політекономії К. Маркс зв¢язував із загостренням класової боротьби.

Основоположниками вульгарної політичної економії К. Маркс називав Сея і мальтуса. Він критикував “вульгарних економістів” за відхід від трудової теорії вартості і приховування експлуататорської суті відносин між найманими робітниками і капіталістами. Теза про вульгарний характер політичної економії набула широкого розвитку у всій так званій марксистській літературі.

Відповідно послядів К. Маркса сучасна політична економія також оголошувалась вульгарною, але згодом було доведено, що такий висновок був абсурдним, оскільки ці теорії успішно використовувались в економічній політиці західних держав.

В кінці 19 століття класична економічна теорія стала замінюватись неокласичною економічною теорією.

Слід зазначити в еволюції економічних вчень також видатного вченого Мальтуса, якого у сучасній західній економічній літературі називають ученим, який на століття раніше за Кейнса відкрив закон ефектив­ного попиту, спираючись на визнання обмеженості ресурсів у суспі­льстві та їх спадну віддачу, ученим, який передбачав можливість криз надвиробництва. “Коли б Мальтус, а не Рікардо, був основопо­ложником політичної економії XIX століття, - писав Д. Кейнс, - на­скільки мудрішим та багатшим був би зараз світ”. А тепер розглянемо ще одного представника продовження економічних вчень.

Нассау Вільям Сеніор (1790—1864) народився в англійській сім'ї іспанського походження, здобув освіту в Оксфорді, став ба­калавром та магістром права. Кар'єру адвоката з причин інвалід­ності залишає і починає вивчати політичну економію. З організа­цією кафедри політичної економії в Оксфорді 1825 році Сеніор був обраний на посаду професора. Його праці було присвячено проб­лемам грошового обігу та методології політичної економії. Пев­ний час він працював чиновником канцлерського суду, займався проблемами законодавства. Сеніор багато подорожував і спілку­вався майже з усіма видатними людьми тієї доби. Сучасникам він був відомий скоріше як реформатор, ніж як економіст-теоретик, за­вдяки чому склалося враження про особливу класову спрямованість його теорій.

З розвитком капіталізму все більше виникає потреба узгодження абстракцій політичної економії з проблемами економічної практики, тобто набуття політекономією практичної функції з метою пояснити природу економічних явищ, дати практичні рекомендації для подо­лання суперечностей, що притаманні капіталізму й загострюються з його розвитком.

Тому для цього періоду розвитку економічної теорії характерним є спрощення та перегляд висновків політекономії Сміта і Рікардо.

Сеніор підтримував класичну традицію і водночас мав власний погляд на природу деяких економічних явищ. На відміну від Сміта він не ставив перед собою завдання побудови повної соціальної фі­лософії, а обмежував предмет політичної економії як науки вивчен­ням природи виробництва та розподілу багатства, наслідуючи в цьому Рікардо та Мальтуса.

Теорію політичної економії викладено, головне, у його книжці “Політична економія” (1850), яка спочатку (в 1836 р.) була видана у вигляді статей в енциклопедії.

Теорія вартості за Сеніором - є багатство, що виступає у вигляді речей, які можуть обмінюватись, або мають вартість. На його думку, обмінюватись або передаватись з рук у руки можуть речі, які є в обмеженій кіль­кості (до них не належать, наприклад, сонце, повітря тощо), і мають властивість бути корисними, тобто “властивість прямо чи побічно давати задоволення чи тамувати біль”.