Сторінка
8
Активно розвивалася торгівля між Лівобережною Україною, Слобожанщиною і Запоріжжям. Активну участь в торгівлі брали торгові люди з полків, що межували з запорізькими землями - Гадяцького, Лубенського, Миргородського, Полтавського. Завозили хліб, полотно, дерево, смолу, тютюн, горілку, а з запорізьких земель - рибу, мед, віск, шкіри, худобу. Важливе значення мала торгівля сіллю, котру козаки добували у причорноморських лиманах, а потім продавали лівобережним чумакам або доставляли в лівобережні міста та села.
Купці з правобережних і західноукраїнських міст торгували на ярмарках Ніжина, Ромен, Стародуба, Харкова, Сум та інших міст вином, бакалійними товарами, селянськими ремісничими виробами, дьогтем.
Через розгалужену систему ярмарків, торгів і базарів товари розходилися по всій території українських земель, незважаючи на різні перешкоди: державні кордони, економічну політику урядів, природні рубежі, митниці тощо. Торгівля не визнавала політичної розчленованості України, а це свідчило про економічну спільність українського населення.
Активізація товарно-грошових відносин викликала появу нових і розвиток старих центрів торгівлі. Особливо багато торгових осередків за доби пізнього феодалізму діяло на Лівобережжі. В цьому відношенні особливо виділялися Лохвиця, Ромни, Лубни, Прилуки, Гадяч, Переяслав, Чернігів, Козелець, Миргород, Батурин, Глухів, Хорол і Ніжин, у яких щорічно збиралося від трьох до п'яти великих ярмарків. На Слобожанщині найбільше ярмарків існувало в Харкові, Золочеві, Сумах, Таранівці, Артемівці, Ольшані (по чотири), Валках (п'ять), Стіжковому Куті та Андріївці (шість), Хотомлі (вісім). У правобережному регіоні на важливі центри торгівлі перетворилися Ржищів, Могилів, Луцьк, Дубно, Житомир. Для купівлі-продажу сюди з різних місцевостей з'їжджалися купці або їхні уповноважені. Протягом XVII - XVIII ст. визначилися основні торгові шляхи. Фактично у кожному місті їх сходилося кілька.
Від Києва до Харкова вели дві дороги. Перша йшла через Переяслав, Лубни, Миргород, Сорочинці, Прилуки, Зіньків; друга - через Бровари, Гоголів, Биків, Макіївку, Прилуки. До 10 доріг проходило через Чернігів: до Києва, Глухова, Новгород-Сіверського, Ніжина, Козельця, Кременчука, Херсона, до польського кордону. Західноукраїнські землі сполучалися з Києвом так званим Південним шляхом.
Важливу роль у розвитку торгівлі відігравали водні шляхи Дніпром, Дністром, Тисою та іншими річками. У 1657 році у Києві почав працювати річковий порт.
Таким чином, у XVI - XVIII ст. в Україні розвивалася внутрішня торгівля, головними формами якої були ярмарки, торги, базари, постійні торговельні заклади, між якими існував тісний економічний зв'язок. Вони стимулювали господарське піднесення, сприяли розвитку товарного виробництва та спеціалізації окремих районів, об'єднували в єдиний економічний організм села і міста, райони і землі України. Продовжувався процес формування національного ринку. В Лівобережній і Слобідській Україні законодавче оформилося у стан українське купецтво.
У господарському розвитку українських земель значну роль відігравала зовнішня торгівля. Розвиток мануфактурного виробництва, міст та капіталістичних відносин спричинили зниження сільськогосподарського виробництва у країнах Західної Європи. Зокрема, Англія, Голландія стають величезним ринком збуту сільськогосподарської продукції, сировини з України. У торгівлі України із Заходом основну роль відігравав найбільший на Балтійському морі порт Гданськ. Серед імпортованих товарів найбільше значення мали англійські, угорські, вроцлавські сукна, китайська, англійська і шльонська байка, золота, срібна і шовкова парча, шовк, гризет, тафта, венеціанський і флорентійський оксамит, золоті і срібні ґудзики, скрипки, саксонський фарфор, косметика, зброя, медикаменти, книги, мідь, географічні карти, сільськогосподарські знаряддя.
Значними масштабами і давніми традиціями характеризувалася торгівля з Туреччиною і Кримом. У вивозі з Україні переважали продукти рослинництва і тваринництва, вироби ремесел, зброя. Купці з турецьких і кримських земель привозили кумачі, папір, шовк, каву, сап'ян, ладан, бакалію, вина, волоські горіхи та цілий ряд інших товарів.
Протягом другої половини XVII — XVIII ст. Українська гетьманська держава, Слобожанські та Запорізькі землі поступово включалися в процес формування всеросійського ринку. Зростання попиту Росії на певні товари українського виробництва, викликало інтенсивний розвиток окремих галузей сільського господарства і промисловості на Україні, прискорювало спеціалізацію її господарських регіонів. У свою чергу в Україну надходила продукція з російських міст і сіл. Так, з Москви привозили керамічний, мідний, олов'яний посуд, хутра, взуття тощо. З Ростова, Таганрога, Кінбурна - бакалійні вироби та вино, із Суздаля — полотно, з міст Поволжя і Подоння -рибу, з Тули — залізні та мідні вироби. Особливим попитом на Україні користувалася майстерно вироблена тульська зброя. Російські купці брали участь практично в усіх значних українських ярмарках і торгах.
З розвитком економіки, поширенням та поглибленням внутрішніх ринків помітно зросла роль України в зовнішній торгівлі Російської держави. Велика кількість товарів із Західної Європи та Близького Сходу, провезена через українські митниці, розпродавалась згодом не тільки на території України, а й у центральних губерніях Росії. Завдяки експорту та імпорту товарів на Півдні швидко розбудовувалися Херсон, Таганрог, Євпаторія, Одеса та інші портові міста. Деякі з них, наприклад Одеса, перетворювалися на великі промислові центри.
Формування всеросійського ринку певною мірою сприяло консолідації економічної спільності на Україні, зумовлювало злиття окремих областей і утворення єдиного господарського організму.
Завантажити реферат