Сторінка
5

Економічний розвиток людської цивілізації в епоху рабовласництва

Основою фінансової системи Риму була експлуатація колоній. Римські громадяни користувалися податковим імунітетом. Податки (поземельний і подушний) у провінціях віддавалися на відкуп публіканам, які збирали в кілька разів більше норми. Недоїмники або ставали боржниками лихварів, або потрапляли в рабство.

У добу пізньої Римської імперії (ІП-У ст.) господарство занепало і досягло кризового стану. Важливим проявом цього процесу було різке скорочення кількості рабів, зростання цін на них, непродуктивність їхньої праці. Латифундії ставали нерентабельними. Як наслідок, багато власників звільнили рабів, їх було заборонено вбивати. Рабів наділяли пекулієм (невеликим майном), за що вони повинні були платити своєрідний оброк на користь власника.

В І-II ст. відбувалося дроблення латифундій на невеликі ділянки (парцели), які здавалися в оренду колонам (у перекладі з латинської мови - землеробам). Колонами могли бути раби (квазіколони), вільновідпущеники (лібертіни), вільні селянські паупери. Колони платили натуральний податок і відробляли певну кількість днів на рік. Особливо поширився коло-нат в імперських сольтусах, де колони віддавали 1/3—1/4 врожаю і відробляли 6 днів. У І-ІІ ст. колони вважалися особисто вільними, але за несплату боргів потрапляли в економічну залежність від власників.

У III-V ст. колонат став пануючою формою виробничих відносин у сільському господарстві. Рабство стало домашнім, втративши виробниче значення. Поширився патронат, коли, рятуючись від пограбувань, дрібні землевласники йшли під заступництво великих власників, перетворюючись на їх колонів. Змінився і статус колонів, він був оформлений юридичне.

В 332 році за конституцією імператора Константина І було заборонено залишати місце свого проживання. Законодавчі акти IV - V ст. розглядали колонів як осіб, що залежали від власника в особистому і економічному відношеннях. Отже колонат еволюціонував у різновид відносин феодального типу.

Економічний занепад Римської імперії проявився у сільському господарстві, ремеслі, торгівлі. Посилилася натуралізація господарства. Великі латифундії перетворилися в ойкосне господарство — замкнуту господарську одиницю. Епідемії та війни спустошували землі. Селянство розорювалось і декласувало. Скоротилася торгівля. Одночасно зростало втручання держави в господарське життя. Реформи імператорів Діоклетіона (284- 305), Константина І (306-337) дещо стабілізували становище. Була реорганізована фінансова система. Все населення, крім громадян Рима, ветеранів, чиновників, пауперів, обкладалося подушним і поземельним податком. Одиницею оподаткування було ярмо (упряж волів) з певною кількістю землі. Поборами обкладалися ремісники і торгівці. Фіксувалися ціни на товари, заробітки ремісників. Робилися спроби упорядкувати грошовий обіг випуском повноцінної золотої та срібної монети, але вони швидко знецінилися. Держава була неспроможна регулювати економіку країни.

Отже, для господарства Риму в ІП-У ст. визначальними стали такі ознаки, як низька продуктивність праці рабів, натуралізація, аграризація господарства, перетворення колонату в пануючу форму виробничих відносин, послаблення економічних позицій міст, дестабілізація грошової системи, посилення фіскального гніту. Це свідчило про кризу рабовласницьких відносин і феодалізацію римської економіки. Центри економічного життя перемістилися на Схід. Політична нестабільність Римської імперії, численні повстання рабів і колонів, вторгнення варварів, призвели до її падіння в 476 році.

Рабовласницьке господарство пройшло шлях від східного патріархального рабства до класичного античного. В економічному відношенні античне суспільство було більш розвинутим, праця рабів - пануючою в усіх сферах господарства. На відміну від боргового східного рабства, в Греції рабство було переважно торговим, помісним, промисловим. У Римі основним джерелом рабства були війни, воно було латифундійним, аграрним. Не набуло такого розвитку, як на Сході, державне рабовласництво.

Основою матеріальної культури стародавніх цивілізацій були сільське господарство, ремісництво, що мали галузеву структуру. Техніка була ручною. Досконалості досягли будівельна справа, архітектура. Переважало натуральне господарство. Основною формою економічних відносин між країнами була торгівля, яка мала експортно-імпортний характер. Якщо в східних державах, Греції переважала зовнішня торгівля, то в Римській імперії провідну роль відігравала внутрішня. Існувала розвинута грошова система, професійне купецтво, комерційне й боргове лихварство, банківська справа.

Античне господарство втягнуло в свою економічну орбіту й населення південної України, їхні взаємовигідні торговельні та культурні зв'язки тривали століттями.

Вичерпавши свої можливості, господарство, засноване на жорстокій експлуатації рабів, зазнало закономірного краху.