Сторінка
2

Формування і становлення первіснообщинного ладу на території України

Наприкінці пізнього палеоліту, як вважають дослідники, визначилася криза полювання на великих тварин, зумовлена різними антропогенними й природними чинниками. Подолати її вдалося, запровадивши та розвинувши мікролітизацію знарядь праці, а також змінивши форми мисливського господарства.

В епоху мезоліту (40-14 тисяч років до нашої ери) сталися істотні зміни в природному середовищі. Останній льодовик у Європі зник приблизно 11 тисяч років тому. Клімат пом'якшав, а ландшафтно-географічні зони набули сучасних характеристик. Сформувалися русла річок. Близьким до нинішнього став тваринний світ, найтиповішими представниками якого були бико-тур, косуля, олень.

У межах України виявлено сотні мезолітичних поселень і стійбищ — біля сіл Білолісся, Гиржеве, Мирне на Одещині, Осокорівка в Надпоріжжі, в Криму. Населення було відносно осілим. Поряд з великими відкрито чимало малих стоянок, які виникли внаслідок розпаду общини на невеликі мисливські колективи.

У мезоліті відбулися кардинальні зміни в сфері виробництва знарядь праці. Були винайдені лук і стріла, що в свою чергу спричинило важливі зрушення в організації мисливського господарства. На цей час припадає початок приручення деяких тварин, насамперед собаки, потім - свині. Нестача м'ясної їжі стимулювала розвиток рибальства, а також збиральництва, яке поклало початок рослинництву.

Як свідчать наявні археологічні дані, в мезоліті сталася друга велика криза мисливського господарства і виникли перші форми відтворюючого господарства.

Завершальною стадією кам'яного віку стала епоха неоліту, котра тривала з VI по III тис. до нашої ери й характеризувалася великими змінами в економіці. Поряд з традиційними її формами — мисливством, рибальством і збиральництвом — зароджуються й поширюються нові — скотарство і землеробство. Відтворююче господарство заклало підвалини подальшого поступального розвитку стародавнього населення України, чисельність якого в неоліті значно зросла. Перехід до свідомого виробництва продуктів харчування - якісно новий етап в історії людства.

Спричинений новими знаряддями праці прогрес економіки неолітичного суспільства, в свою чергу, стимулював удосконалення цих знарядь і розширення їхнього асортименту. З'явилися нові типи кам'яних сокир, ножів, тесел. Виникли й невідомі раніше способи обробки каменю — шліфування, розпилювання, свердління. Велика подія неолітичного часу - початок виготовлення керамічного посуду.

На сьогодні в долинах Дніпра, Сіверського Дінця, Південного Бугу, Дністра, Десни, Прип'яті, Ворскли, Псла, Сули та інших рік і річок виявлено близько 500 неолітичних поселень. Господарський та культурний розвиток племен того часу відбувався нерівномірно. В межах України виділяються дві культурно-господарські зони: південно-західна (землеробсько-скотарська) і північно-східна (мисливсько-риболовецька). Перша охоплювала лісостепове Правобережжя, Західну Волинь, Подністров'я, Закарпаття, друга - лісостепове Лівобережжя, Полісся. В кожній зоні існувало кілька археологічних культур: буго-дністровська, лінійно-стрічкової кераміки, дунайська, тиська (перша зона), сурсько-дніпровська, ямково-гребінцевої кераміки, дніцро-донецька (друга зона).

В ІV-ІІІ тис. до нашої ери на території сучасної України відбувся перехід до енеоліту (мідно-кам'яного віку), який характеризувався не лише опануванням технології виробництва й обробки міді, але й подальшим прогресом відтворюючих форм господарства - землеробства та скотарства. Найяскравішою археологічною культурою нової епохи була трипільська, пам'ятки якої виявлені в лісостеповій зоні на величезних обширах від Пруту і Дунаю до Дніпра.

Трипільські пам'ятники вперше були виявлені В.В. Хвой-кою біля с. Трипілля на Київщині наприкінці минулого століття. Проживали трипільці в поселеннях, розташованих поблизу річок на першій і другій заплавних терасах. На ранньому етапі існування цієї культури поселення мали кілька десятків житлових та господарських будівель. Число мешканців досягало кількасот. Найтиповішим житлом був наземний глинобитний будинок прямокутної форми з кількома приміщеннями. Провідними галузями господарства трипільців були орне землеробство й скотарство. Вирощувалися пшениця, ячмінь, просо, бобові, льон. Рало із застосуванням тяглової сили великої рогатої худоби різко підвищило загальну культуру землеробства, виникла можливість переходу до перелогової системи. Хоча трипільці й почали використовувати металеві вироби, їхні знаряддя праці в цілому зберігали неолітичний характер. Крем'яна індустрія, як і раніше, мала велике значення. В ряді районів мешкання трипільців виявлені чисельні копальні, пов'язані з добуванням кременю, а також спеціальні майданчики на поселеннях, де працювали майстри.

Високого технічного й художнього рівня досягло керамічне виробництво. Досліджені гончарні печі, вишуканість форм посуду, багатокольорове розмалювання тощо - все це свідчить про те, що гончарною справою займалися майстри-професіонали, общинні ремісники. Спеціалізованою галуззю було й виготовлення антропоморфної та зооморфної пластики. Особливого поширення набули жіночі статуетки.

Характер господарської діяльності трипільців зумовив дальший розвиток територіальних зв'язків, відбитих у формах соціального життя. На основі територіальних общин формуються племена, зароджуються міжплемінні об'єднання, складається ієрархічна структура родів, виділяються найзнатніші з них на чолі з визнаними главами — патріархами.

В другій половині III тис. до нашої ери на території України розпочався бронзовий вік. Він дістав назву за найменуванням цього сплаву (мідь плюс олово чи рідше - свинець або миш'як). Вважається, що відкриттю цього сплаву могла сприяти наявність у деяких мідних рудах домішок олова (найкраща бронза — 9 частин міді і 1 частина олова). Коли люди пересвідчились у перевагах нового металу, з нього почали виготовляти знаряддя праці та зброю. На території нинішнього Донбасу в давнину були шахти для видобування руд, необхідних для виробництва бронзи.

Розвиток виробництва бронзи і поява значної кількості металевих знарядь сприяли подальшому розвитку всього господарського комплексу, взаємовпливу між скотарськими та землеробськими племенами, котрі водночас поглиблювали свою спеціалізацію. Якраз на початку епохи бронзи в степах Східної Європи завершився процес виділення скотарських племен з-поміж інших. Це знаменувало початок нагромадження багатства (насамперед худоби та товарів від землеробства) в руках окремих сімейств.

Доба бронзи характеризується великою кількістю археологічних культур (близько 20). В цілому тогочасний світ, як уже зазначалося, поділявся на землеробський і скотарський. У північних районах протягом усього згаданого періоду добування каменю і виготовлення з нього різноманітних виробів все ще посідало виключно важливе місце.

На відносно легких ґрунтах Полісся почало розвиватися землеробство, про що свідчать знахідки стародавніх дерев'яних рал у с. Токарі на Сумщині та в Поліссі на Чернігівщині. Ще більшого розвитку досягло землеробство в лісостеповій зоні — найсприятливішій для цього заняття. Тут значно розширюється асортимент культурних рослин: зафіксовані знахідки кількох сортів пшениці, проса, ячменю, льону, коноплі, гороху, сочевиці; розвиваються садівництво й городництво (виявлено кісточки вишні, сливи, насіння ріпи, цибулі, часнику, маку).