Сторінка
1

Україна і світ на межі ХIХ— XX століть: особливості господарського життя

Економічне становище провідних країн світу кінця XIX - початку XX ст. Соціально-економічний розвиток України на межі століть. Господарство України в роки першої світової війни.

Економічне становище провідних країн світу кінця XIX — початку XX ст.

Утвердження індустріального суспільства завершило формування на зламі XIX — XX ст. світового господарства як сукупності національних господарств, зв'язки між якими здійснювалися за допомогою зовнішньоекономічних відносин. Передумовами формування світового господарства був розвиток машинної індустрії та міжнародних засобів зв'язку, транспорту; міжнародний поділ праці призвів до наявності економічно розвинутих країн і країн з відсталою економікою; розвиток міжнародної торгівлі та утворення світового ринку.

Важливим чинником, що позначився на формуванні світового господарства, було утворення колоніальних імперій. Наприкінці XIX ст. Англія і Франція стали величезними колоніальними державами. Площа колоніальних володінь Англії 1899 р. дорівнювала 9,3 млн. кв. миль, населення Британської імперії - 309 млн. чоловік, відповідно у Франції — 9,7 млн. кв. миль і 56,4 млн. чоловік. Німеччина, Японія, США лише із середини 80-х років XIX ст. стали на шлях колоніальних загарбань.

Міжнародний поділ праці являє собою спеціалізацію окремих країн на виробництві певних видів продукції для задоволення потреб ринку. Протягом XIX ст. Англія була "майстернею", спеціалізуючись на виробництві та продажу іншим країнам машин і устаткування. Спеціалізація визначала розвиток виробництва. Так, Німеччина посідала чільне місце у світовому виробництві сільськогосподарської техніки, залізничного устаткування, парових котлів, картоплі, спирту, цукру, виробів хімічної промисловості; Франція — текстильних машин, шовкових і суконних тканин; Англія - машин, взуття, шкіргалантереї, виробів харчової промисловості, чорних металів; Бельгія - зброї та інструменту, Австро-Угорщина - металів, цукру, хмелю. Колоніальні країни спеціалізувалися на виробництві так званих колоніальних товарів — бавовни, прянощів, кави, цукру, натурального каучуку, джуту.

Результатом міжнародного поділу праці стало формування світового ринку товарів, кредитів, валюти, послуг та ін. Невпинно зростали обсяги міжнародної торгівлі, в яку були втягнуті практично всі незалежні та колоніальні країни.

У роки промислового перевороту та індустріалізації світовий товарообмін перевищував темпи зростання виробництва. Провідну роль у світовій торгівлі відігравала Англія. Це пояснювалося наявністю у неї значної кількості товарної маси внаслідок промислового перевороту, що почався раніше, ніж в інших країнах; наявністю колоніальних володінь; індустріалізацією в Європі й США, низькою вартістю товарів, великим торговим флотом.

З 1896 р. почався перелом у світовій торгівлі. Ціни систематично зростали внаслідок монополізації виробництва і розробки золотих копалень на Алясці, в Канаді, Півдні Африки. Зменшилася питома вага Європи в світовій торгівлі. Одночасно посилилося значення американських і азіатських країн. Відбулися зміни в структурі товарообміну. Якщо для XIX ст. був характерним обмін промислових товарів на сировину і продукти харчування, то на початку XX ст. зросло значення фабрикатів у експорті всіх європейських країн і США.

Характерною ознакою зовнішньоекономічних відносин був імпорт сировини з колоніальних країн, оскільки найбільш розвинуті промислові країни, за винятком США, були мінімально забезпечені сировиною.

У світовій торгівлі сільськогосподарськими продуктами превалював аграрний протекціонізм, посилений кризою 1875-1896 рр. Лише Англія скасувала хлібні мита, що було викликано інтересами промислового капіталу. На шлях вільної торгівлі стали Бельгія і Голландія. Відбувався перелом у світових хлібних цінах, почалось їх підвищення. Різко скоротився експорт зернових культур із США, натомість посилився з Росії, Канади, Аргентини, Австрії, Румунії. Більшу роль почав відігравати експорт м'ясо-молочних продуктів та птиці.

Поряд із розвитком міжнародної торгівлі дедалі більшої ваги, починаючи з 70-х років, набирав експорт капіталу. Експорт капіталу на 2/3 - 3/4 був спрямований в колонії та залежні країни. Так, Англія 52,2% капіталу вклала в колонії та домініони, 21,9% - у залежні країни. Сферами розміщення капіталів були запізні й шосейні дороги (61,4%), торгівля (19,9%), банки та страхова справа (2,5%), видобуток сировини, чайні, кофейні плантації (9,2%).

Франція розпочала діяльність світового кредитора з шестипроцентної позики саксонському королю в 1811 р. До 70-х років XIX ст. капітали вкладали в облігації, акції промислових підприємств. З кінця XIX ст. Франція вивозила капітал у позичковій формі, тобто у вигляді державних позик і цінних паперів, віддавала в ріст під проценти. Перед першою світовою війною французькі позики розподілялися таким чином: Європа - 22 млрд. марок, у тому числі Росія - 12 млрд., (40% усіх французьких вкладень), Німеччина - 1 млрд., балканські країни — 3 млрд., Австрія — 2,5 млрд., країни Америки — 6 млрд. марок, у свої колонії - всього 10% капіталу.

Німеччина вкладала 98% капіталу, що вивозився, в освоєння джерел сировини і ринків збуту в залежних країнах (Балкани, Туреччина, Китай). США спрямували 85% капіталу для забезпечення свого панування в Новому Світі.