Сторінка
3

Близький Схід у першій половині ХХ ст.

Тим часом євреї розпочали у Палестині творення системи політичних та господарських установ — основу майбутньої політичної та економічної інфраструктури держави, Створено низку політичних партій, товариства взаємодопомоги, загони єврейської самооборони "Хагана". Надпартійною організацією палестинських євреїв став створений у 1920 р. "Гістадрут" (загальна федерація трудящих Палестини, що нині налічує 1,5 млн. чол.). Мета діяльності федерації визначалася як координація зусиль, скерованих на поширення єврейською економічного контролю над Палестиною, трудова взаємодопомога і виховання молоді в сіоністському дусі.

Спираючись на розгалужену мережу "Гістадруту", євреї розпочали в 20-х роках дві економічні кампанії: "завоювання землі" та "завоювання праці". Кампанії полягали в скуповуванні земель (для цього на додаток до існуючого з 1901 р. Єврейського національного фонду у 1921 р. створено в Лондоні Палестинський установчий фонд) та у створенні підприємств з виключно єврейським капіталом і робочою силою. Темпи скуповування землі були надзвичайно швидкі. У 19І9 р. загальна площа єврейського земельного фонду "ішува" становила 650 тис. дунамів, а в 1929 р. — 1 164 тис. Землі скуповували про запас. На початок 30-х років близько 60% купленої євреями землі не оброблялося, хоча єврейські поселенці постійно отримували фінансову й матеріальну допомогу.

Органами єврейського самоуправління у Палестині стали Зібрання депутатів ("Асефат гашвхарім") та його виконавчий орган ("Ваад леумі"). Свого часу сіоністам вдалося добитися включення до тексту британського мандату положення про Єврейське агентство — представницький орган євреїв Палестини при колоніальній адміністрації. У серпні 1929 р. Лондон визнав агентство як представницький орган євреїв Палестини. В організаційному плані арабське населення Палестини було представлене значно гірше. Існував Арабський виконавчий комітет, який об'єднував арабів мусульман та християн.

Тоді ж розпочалися масові безпорядки в Єрусалимі, оскільки євреї влаштували маніфестацію біля Стіни Плачу (залишків легендарного храму Соломона, що водночас є частиною мусульманського храмового комплексу Харам аль-Шаріф, де знаходиться третя в мусульманському світі після Мекки та Медини святиня — мечеть аль-Акса). Демонстрація в безпосередній близькості від мусульманської святині викликала негайну реакцію арабів, У ході вуличних зіткнень у Єрусалимі та наступних єврейських погромів було вбито 133 євреїв. Англійці, застосувавши війська, придушили антиєврейські виступи. У багатьох місцях у сутички з мусульманами вступала "Хагана".

Для розслідування подій серпня-вересня 1929 р. створено дві незалежні слідчі комісії. Утворена палатою депутатів комісія Уолтера Шоу навела в своєму звіті цифрові дані про невідповідність єврейської імміграції економічним можливостям країни. Виходячи з цього, комісія рекомендувала пригальмувати потік єврейських переселенців до Палестини. На думку У. Шоу, спроби Єврейського агентства присвоїти собі незалежні адміністративні функції були тривожним сигналом. Щодо ролі арабів комісія наголосила на деструктивній позиції, яку зайняло в конфлікті мусульманське духовенство, а також недостатньому характері зусиль Великого муфтія Єрусалима Хаджа аль-Хусейні. скерованих на запобігання антиєврейським ексцесам та агітації. Друга комісія Хоупа-Сімпсона також рекомендувала накласти заборону на подальшу купівлю євреями землі та встановити квоту на в'їзд до Палестини емігрантів-євреїв.

У жовтні 1930 р. англійський уряд виступив із "Білою книгою" — офіційною заявою про англійську політику в Палестині. У цьому документі підтверджувалися головні висновки обох парламентських комісій та декларувався намір надалі значно більше уваги приділяти вимогам арабського населення. Лондон оголошував про “рівноцінність” своїх обов'язків перед арабами та євреями. Урядові заяви викликали критику сіоністських кіл, для заспокоєння яких у лютому 1931 р. англійський прем'єр надіслав до президента ВСО X. Вейцмана лист з підтвердженням зобов'язань Великобританії щодо сприяння єврейській імміграції та створенню єврейських поселень.

Напружені стосунки між євреями та арабами виявлялися у взаємному економічному бойкоті. Тим часом світова економічна криза різко збільшила кількість бажаючих переїхати до Палестини, а британський уряд, у свою чергу, на початку 30-х років збільшив щорічні квоти для єврейських емігрантів. Ще більше потік переселенців посилився після приходу до влади в Німеччині Адольфа Гітлера. Якщо у 1930-1934 роках до Палестини в'їхало близько 90 тис. осіб, то лише в одному 1935 р. — 62 тис. Разом з тим у другій половині 30-х років різко посилилася нелегальна еміграція. За єврейськими даними до початку Другої світової війни до Палестини нелегально в'їхало 15,5 тис. осіб. Для потреб нелегальної еміграції "Хагана" створила розвідувальну службу "Шерут Єдіот" (ШАІ) — зародок майбутньої державної служби безпеки.

Призначений у кінці 1931 р. новий британський комісар Артур Вочоп намагався налагодити діалог між євреями та арабами, але не досягнув помітних успіхів. У жовтні 1933 р. Арабський виконавчий комітет, звинувативши колоніальну адміністрацію в таємному сприянні євреям, організував антианглійські виступи. У Єрусалимі та Яффі сталися сутички з поліцією, в результаті яких загинуло 25 арабів та 1 англійський поліцейський. Проведено було низку арештів та показових судових процесів. У свою чергу, єврейські екстремісти вбили кількох лідерів єврейського руху, які допускали можливість порозуміння з арабами.

Навесні 1936 р. у Яффі знову почалися поодинокі вбивства євреїв та англійців, які згодом поширилися практично на цілу територію країни. Арабське населення міст розпочало загальний страйк, що значною мірою паралізувало діяльність комунальних служб, торгівлі й транспорту. Страйк тривав 173 дні. У сільській місцевості відбувалися напади на єврейські поселення. Початкове керував рухом єрусалимський муфтій Хадж аль-Амін, але досить швидко виступи вийшли з-під його контролю. Лишень перекинувши до Палестини додаткові військові підрозділи, англійці змогли в кінці 1936 р. опанувати ситуацію.