Сторінка
3

Економічне і соціально-політичне становище Франції у міжвоєнний період

Наступні уряди Лівого блоку, на чолі яких були Пенлеві і Бріан, до подібних Ерріо дій не вдавалися.

Французьку буржуазію не задовольняв уряд Лівого блоку, вона хотіла поновити при владі уряд “сильної руки” Саме в цей період у Франції з’явилась фашистська організація “Нове століття”. 11 листопада 1925 р. вона провела в Парижі свою першу демонстрацію.

Фінансове становище Франції на початок 1926 р. значно погіршилось Уряд Лівого блоку в липні 1926 р. пішов у відставку. Посаду прем’єра зайняв Пуанкаре. Його уряд увійшов в історію Франції як уряд “національної єдності”, який врятував країну від фінансового краху і навів порядок. В уряді працювали представники Лівого блоку Бріан, Пенлеве, Ерріо.

Першим ділом для уряду Пуанкаре було оздоровлення фінансової системи Франції. Цю проблему він вирішив за рахунок трудящих, ввів податок на предмети першої необхідності, збільшив тарифи на залізницях і водних шляхах, скоротив пенсії і зарплати службовцям. Спроби комуністів організувати акції протесту проти наступу на життєвий рівень трудящих особливих результатів не дали.

На виборах до парламенту у квітні 1928 р., які відбулися за мажоритарною системою, праві партії здобули більшість місць у палаті депутатів. За соціалістів голосували 1,7 млн. чол., за комуністів – 1 млн. чол. Новий уряд очолив Пуанкаре, який запросив на міністерські посади Ерріо, Бріана. Однак з’їзд партії радикальних соціалістів змусив їх вийти з уряду Пуанкаре. 27 липня 1929 р. Пуанкаре пішов у відставку. Уряд знову очолив Бріан. Наступ Пуанкаре проти антиурядових протестів посилився, інколи, як це було 1 серпня 1929 р., проти демонстрантів використовувались великі сили поліції, здійснювалися в масовому порядку арешти демонстрантів.

3 листопада після тривалої урядової кризи новий уряд очолив Тардьє. Він дотримувався відверто фашистських поглядів. Це одразу ж привело до активізації фашистських сил. Сам Тардьє виступив за обмеження прав пролетаріату, створення виконавчої влади, якій буде надано диктаторських прав. У різкій опозиції до уряду Тардьє були комуністи Франції, особливо після обрання на посаду генерального секретаря М. Тореза.

З 1930 р. у Франції почалася економічна криза, яка тривала до 1936 р. За цей час обсяг промислового виробництва скоротився майже на 1/3. Але в окремих галузях, як це мало місце в текстильній, шовковій, шкіряній промисловості, обсяг виробництва скоротився наполовину. Майже наполовину зменшилась продукція сільського господарства. Зовнішня торгівля знизилась у 2 рази. Франція втрачала ринок збуту своєї продукції. Стався крах банку Устріка та інших банків. Дрібні власники втратили 3 млрд. франків.

Кількість безробітних досягла в 1935 р. 500 тис. чол. Зарплата працюючих робітників скоротилась на 24%. У селі посилилося масове розорення селян, що виштовхувало їх у міста. Вони і там поповнювали ряди безробітних. Кількість збанкрутілих дрібних підприємств досягла 100 тисяч.

Все це привело до посилення класової боротьби. Зміна урядів йшла одна за одною. Однак прем’єрами були, в основному, Тардьє і Лаваль, які відверто проводили політику в інтересах олігархів.

Президент Г. Думерг пішов у відставку. Новим президентом став П. Думер. 6 травня 1932 р. російський білогвардієць вбив президента Франції П. Думера.

У травні 1932 р. відбулися вибори до парламенту. Перемогу на виборах здобули радикали і соціалісти. Вони отримали 336 місць, праві партії – 262. У липні 1932 р. Ерріо сформував новий уряд, який протримався лише кілька місяців. У січні 1933 р. уряд очолив прихильник франко-німецького зближення Е. Даладьє.

Прихід у 1933 р. до влади фашистів у Німеччині сприяв активізації фашистських організацій і у Франції. На цей час там діяли такі фашистські організації, як “Бойові хрести”, “Французька дія”, “Патріотична молодь” та ін. Фашистський рух таємно підтримували Лаваль, Тардьє та ін. Фашизм у Франції мав сильні позиції в армії. Їм симпатизували такі відомі генерали, як Петен, Вейган. Чисельність фашистських організацій зростала досить швидкими темпами. Тільки одна організація “Бойові хрести” нараховувала приблизно 200 тис.чол., вона мала свої збройні сили. Мета фашистів у Франції полягала в тому, щоб здійснити державний переворот і захопити владу. 6 лютого 1934 р. вони свої наміри спробували реалізувати, почавши заколот у Парижі. Вони здійснили штурм парламенту, який мали намір розігнати.

Комуністи Франції виступили організаторами боротьби з фашистською загрозою. У Парижі комуністи організували 25-тисячну демонстрацію робітників. Путч зазнав поразки. 9 лютого на площі Республіки комуністи, соціалісти і радикали організували антифашистську демонстрацію. Спроба уряду її зірвати результату не дала. Антифашисти в цій демонстрації втратили 6 чоловік, було арештовано понад 1200. Дії уряду показали, що він боявся не фашистів, а народу.

9 лютого 1934 р., в день похорону антифашистів у Парижі відбулася нова демонстрація. У ній взяли участь 150 тис. чол. На цей раз антифашистський рух охопив всю Францію. За таких умов став реальним єдиний фронт боротьби проти фашизму.

Стало очевидним, що надалі протистояти фашизму у Франції можна лише об’єднаними зусиллями лівих партій – комуністів і соціалістів. 27 липня 1934 р. лідери Соцпартії і Компартії Л. Блюм і М. Торез підписали Пакт про єдність дій у боротьбі проти фашизму і війни, що незаперечно стимулювало зростання антифашистського руху у Франції.

У червні 1935 р. прем’єром уряду став П. Лаваль. Першими рішеннями цього уряду були декрети про скорочення зарплати робітникам і пенсій інвалідам війни, про збільшення поліції. Цими заходами Лаваль хотів придушити і зруйнувати Народний фронт. Але вийшло навпаки. До Народного фронту долучилася ще радикальна партія. 14 липня 1935 р. в Парижі відбулася 500-тисячна демонстрація Народного фронту, в якій взяли участь комуністи, соціалісти, радикали, представники багатьох інших організацій. На чолі демонстрантів йшли М. Торез (комуніст), Л. Блюм (соціаліст), Е. Даладьє (радикал). Того ж дня 10 тисяч делегатів від 69 партій, груп і організацій прийняли від імені французького народу урочисту клятву вірності Народному фронту, підтвердили свою волю “дати хліб трудящим, роботу молоді, роззброїти і розпустити фашистські ліги, захищати і розвивати демократичні свободи і забезпечити загальний мир усьому людству”. Текст цієї клятви зачитав комуніст П. Вайян-Кутюр’є.

У цьому ж руслі слід розглядати відновлення в 1936 р. єдності профспілок. Чисельність Всезагальної конфедерації праці збільшилась з 1 млн. 91 тис. чол. до 5 млн. членів. Це було результатом перемоги ідеї Народного фронту.