Сторінка
2
Джек починає розуміти, що існують моральні обмеження. Більше він не хотів "легкого" життя і чужих грошей. Він знову починає працювати на заводі, але цей "статичний" засіб заробітку був вже не для нього. Джек відчув подих свободи. У неповних сімнадцять років, нікому нічого не сказавши, навіть матері і сестрам (він хотів обірвати всі зв'язки зі старими друзям), найнявся матросом на шхуну "Софія Сізерленд" і відплив у своє перше кругосвітнє плавання до берегів Японії і Сибіру.
Минув рік. Джек повернувся. Він змужнів, подорослішав, підріс. У нього з'явився мільйон… нових вражень. Але вдома знову треба було шукати роботу, а її не було. Коли ж вдавалося нарешті щось підшукати тимчасово, платня за це була в 100 разів нижчою, ніж коли він працював устричним піратом. Із сумом Джек згадував іноді про ті великі гроші, але відразу відкидав лихі думки. Одного разу за порадою матері він сів і за дві ночі написав свою першу в житті новелу “Тайфун біля берегів Японії”. Вона була створена під впливом свіжих вражень і побаченого на власні очі.
Джеку виповнилось тоді 18 років. Він уперше відправив своє оповідання на конкурс газети "Сан-Франциско Колл". Цілий тиждень хлопець не їв і не спав, очікуючи на результат. І раптом він, малоосвічений, вуличний "гаврош", пірат і волоцюга, капітан і матрос водночас, виграв престижний конкурс, який дав йому І місце, розділивши ІІ і ІІ місця з двома "відмінниками навчання" - студентами Стенфордського і Каліфор-нійського університетів. Той день Джек запам'ятав на все життя. Саме тоді він повірив у себе. "І знову тут не обійшлося без Господа Бога", - говорив Джек, хоча й не дуже в нього вірив.
Але до справжньої слави було ще далеко. Як і раніше, у нього знову не було ані цента. Вітчим почав хворіти, і згодом його не стало. А на шиї у Джека "повисли" мати і троє сестер. Йому було соромно, що він, єдиний мужчина, не може прогодувати родину. Джек вважав себе уже дуже й дуже дорослим і зобов'язаним допомагати. Але гроші, ці кляті гроші, де їх узяти?
Гонимий, як листя за вітром
Джек, одержимий натхненням, пише ще декілька оповідань і розсилає їх до редакцій газет. За це він отримує 3-5 доларів. На такому заробітку спробуй утриматись на плаву. Відчай знову охопив юнака. Та й не тільки його. Починаючи з 1893 року , майже 40 років Америка перебувала у стані Великої економічної депресії. Це були тяжкі часи, чорні дні кризи величезної країни. Американську біржу охопила паніка. Закривалися заводи, фабрики. Сотні, тисячі робітників викидали на вулицю. Ще вчора така налагоджена машина державного апарату раптом почала розвалюватися у всіх на очах, поглинаючи під своїми уламками тисячі надій, сотні людських життів. Родини бездомних блукали вулицями Нью-Йорка, Чикаго, Сан-Франциско, Окленда в пошуках роботи. Безробітні організували всеамериканський страйк і похід до Вашингтона з метою примусити уряд звернути на них увагу і розробити державну програму із забезпечення роботою. Вони створили так звану "індустріальну армію", яка йшла на Схід, набираючи все більше людей. Джек примкнув до них, не усвідомлюючи, що втягується в боротьбу з урядом. Так почалися його митарства країною, яку роз'їдала криза. Без цента в кишені, іноді пішки або у вагонах товарних потягів Джек пройшов через усю Америку від Тихого океану до Атлантичного і побачив усю свою велику Батьківщину до останнього її куточка. Існував за рахунок крадіжок яєць, кукурудзи, курей, ходив і підробляв по фермах, розповідаючи довірливим господиням, які підгодовували його грінками, грибами, про свої дивовижні пригоди в далеких краях. Йому вірили і не вірили. Джека жаліли. Адже йому було лише 18 років. Але такий спосіб життя не міг тривати довго. Америка - країна, де закон стоїть на боці уряду. Джек і такі, як він, порушували спокій - спали на вулицях, палили багаття вночі, жебракували, крали. За безробітними почала полювати поліція. Джек і його товариші тікали від неї в товарняках, куди стрибали просто на ходу. У Джека на очах його товаришу відрізало ноги потягом. Але все-таки ці волоцюги, ці бездомні люди були армією, яка просувалася до Вашингтона з єдиною метою: звернутися до президента. "Індустріальна армія налічувала вже близько 150 тисяч осіб, а взагалі до страйку було втягнуто один мільйон чоловік. Армія дійшла до Чикаго. Та уряд замість того, щоб вислухати знедолених людей, направив туди війська і поліцію, які страйк розстріляли. Тоді загинуло багато людей. Джеку знову пощастило, він врятувався, але без грошей не міг дістатися додому. Тож він вирішив йти пішки до Ніагарського водоспаду - одного з надзвичайних чудес природи. Ноги вкрились суцільними ранами і мозолями, а голод, який мучив весь цей час, ставав нестерпним. Але Ніагара - це казкове диво, назавжди вразила хлопця. Всю ніч сидів юний романтик, зачаровано споглядаючи велич водоспаду. Перед ранком він заснув. Та зустріти схід сонця йому не вдалося. Уві сні Джек відчув удари по голові. Хлопець знову опинився в руках поліції. На нього одягли кайдани, кинули в тюремний потяг, який повіз полонених до Буффало. Там заарештованих підстригли, одягли у смугасті халати, і за Джеком на півроку зачинилися двері в'язниці - страшної кам'яної могили. Так до 18 років Джек Лондон прожив першу частину свого життя, яке було жахливішим, ніж будь-який фантастичний роман. Він писав: "Іноді, заплющивши очі і згадуючи те, що зі мною було, я думав: а чи було це насправді? Можливо, я просто дивився в синематографі фільм? Як хотілося мені б додивитися і взнати, чим він закінчиться!"
Завантажити реферат