Сторінка
4
Повернувшись в 1900 році додому, Джек видає свою першу велику збірку новел "Син вовка", через рік іще одну - "Бог батьків", а через рік третю "Діти морозу". Книги Джека Лондона не йшли ні в яке порівняння з тими, які наводнили американський ринок в 1900-х роках. Вони вимагали від читача з нетерпінням слідкувати за розвитком подій, приковували його увагу до драматичних ситуацій і смертельних небезпек. Сюжет найкращих новел був суто стиснутий, кінець обривається, немов натягнута струна, залишаючи в серці завмираючий відгук подій. Джек не повторював нікого і його не міг повторити ніхто. Відчувалося, що це - самобутній талант, який знайшов свій шлях. Лондон писав для кожного читача, він наче звертався до кожного. Читач вірив йому, бо відчував, що автор все, про що пише, пройшов сам. І хіба це не так?
Ми впізнаємо маленького хлопчика, який працює зовсім сонним вночі на консервному заводі - в новелі "Відступник" - це сам Джек. Це також він на шхуні, яка потрапила в "Тайфун біля берегів Японії". І той самий Джек, який відморозив ногу, пише про себе в новелі "Любов до життя". Десятки, сотні оповідань, в яких він прожив сотні життів.
У 1901 році, коли Джеку виповнилося 25, в нього було вже все: слава, гроші, маєтки, яхта, родина, кохання, діти. Його книги видаються мільйонними тиражами, даючи йому мільйонні прибутки. Джек купує знову нові будинки, маєтки, яхту, здійснює власноручно за кермом "Старка" кругосвітнє плавання, закохується і йде з сім'ї, знову кидає все, їде до Англії, де живе в кварталах бідноти, знову пише книги і знову друкується. У 1905 році Японія починає війну з Росією, і Д. Лондон знову на передовій: він їде в особі журналіста в Японію, Корею, Мексику. Пережив тисячі пригод. І так без кінця… до самого останнього дня. 22 листопада 1916 року його не стало.
Вже в сорок років Джек Лондон був безнадійно хворим, втомленою і сповненою відчаєм людиною. Його тілесна хвороба, була наслідком зловживання алкоголем. А душевний злам та безнадійність були наслідком іншого, більш страшного захворювання – зневіри. Його вже ніщо не могло втішити: ані дружина, ні гроші, ні ранчо. Він помер, прийнявши смертельну дозу морфію, та похований в Місячній долині.
Але Д. Лондон залишився у своїх книгах. Він говорив: "Я всегда был борцом. Никогда не сказал ничего такого, от чего бы потом отказался. Кто я такой, чтобы стыдиться того, что я пережил?
Я прожил очень счастливую жизнь! Я был удачливее многих сотен и миллионов людей моего поколения на этой земле. Я много жил и много видел. Я очень любил жизнь! Да, игра стоила свеч!"
Завантажити реферат