Сторінка
5

Управління продуктивністю

• резерви, обумовлені невиконанням встановлених планом обсягів впровадження нової техніки, прогресивної технології, наукової організації праці, заходів плану соціального розвитку колективу, за відсутності об'єктивних (що не залежать від підприємства) причин, які перешкоджають виконанню цих планових завдань;

• резерви, обумовлені недостатньо ефективним використанням вже діючих чинників, зокрема резерви, обумовлені неповним використанням можливостей діючого обладнання (паспортних та проектних параметрів), застосуванням занижених порівняно з встановленими технологічних параметрів, застосуванням занижених норм праці порівняно з розрахунковими проектними даними або з розрахунками на основі галузевих (міжгалузевих) нормативів трудових витрат тощо. Виявлення прихованих резервів підвищення ефективності праці вимагає вдосконалення класифікації чинників, що впливають на її рівень в умовах переходу до ринкових умов господарювання з урахуванням особливостей галузі, що дозволяє повніше виявляти склад і структуру резервів, проводити комплексний аналіз, визначати основні шляхи усунення втрат і непродуктивних затрат праці. Прикладом цьому може слугувати класифікація внутрішньовиробничих чинників зростання продуктивності праці в організаціях будівельної галузі.

Життя показало, що в умовах ринку особливої уваги слід приділяти продуктивності праці, оскільки шляхом підвищення продуктивності праці та поліпшення управління цим процесом можна досягти зростання інтенсивності використання як живої, так і уречевленої праці. У країнах з розвинутою ринковою економікою, де продуктивності праці приділяють велику увагу, існує багато засобів та методів регулювання рівня продуктивності. Кожна фірма або компанія обирає свій метод, що найбільш її задовольняє і дає найкращі результати в тому чи іншому випадку.

Враховуючи, що в країнах з розвинутою ринковою економікою, і в першу чергу в США, між продуктивністю та продуктивністю праці є різниця. 1.1. Прокопенко навів у своїй книзі підходи до управління продуктивністю, тобто показника ефективності виробництва на основі розроблених і впроваджених підходів до її аналізу, таких як структурний підхід доктора Куросави, підходи Лоулора, Гоулда, "швидкої оцінки продуктивності". У тій же книзі висвітлено техніку підвищення продуктивності та підходи до управління ефективністю діяльності організації, у ході аналізу яких виявляються напрямки розвитку і вдосконалення діяльності фірм та компаній.

Oднак не тільки питання оцінки та аналізу продуктивності були у центрі уваги західних фахівців, основний акцент робився і робиться зараз на управління продуктивністю на основі аналізу існуючих стану і можливостей. У книгах, виданих у 70-х і у 80-х роках XX ст., широко почали апробовуватися багатофакторні моделі оцінки продуктивності, багатокритеріальний метод виміру результативності продуктивності, на основі яких формувалися, розроблялися і впроваджувалися програми управління продуктивністю.

Прогнозування продуктивності праці й у нашій країні наприкінці XX століття пройшло декілька етапів. Так, використовувалися про-

гнозування за методом гармонійних важелів, за допомогою методу експотенційного згладжування, використовувалися також авторе-гресійні моделі, об'єднані моделі авторегресії — змінної середньої на основі АРІСС-моделі та багато інших методів, серед яких особливо широко використовувався і використовується нині метод ранжиру-вання підприємств за рівнем використання резервів росту продуктивності праці. Суть цього методу полягає у тому, що на дослідницьких підприємствах, або тих, що вивчаються, існує різний ступінь реалізації кожного з виділених напрямків у динаміці. Використання отриманих значень економіко-організаційно-технічного рівня підприємств дозволяє здійснити ранжирування підприємств за ступенем реалізації окремих напрямків їхнього розвитку.

Для кількісного виміру і визначення положення кожного підприємства в ранговому ряді за ступенем реалізації конкретного чинника, що впливає на показник продуктивності праці працюючих за певний період часу, застосовується бальна система оцінки. В. В. Тонкопрядом була розроблена методика, що заснована на комплексному використанні методів бальної оцінки та вагових коефіцієнтів.

Проте використання одного методу недостатньо, оскільки виграшне положення підприємства щодо окремого чинника виробництва може компенсуватися незадовільним станом по інших чинниках, тому використовується інтегральна оцінка чинників розвитку виробництва. Цей підхід полягає в тому, що інтегральна оцінка є результуючою зважених оцінок всіх чинників виробництва щодо кожного підприємства. Вагові коефіцієнти відповідають питомій вазі змінності чинників, що описуються кожною компонентою:

де ІП; — інтегральний показник, що характеризує рівень чинників виробництва і-го підприємства;

λ — питома вага кожного з показників у формуванні у'-ої головної компоненти показника продуктивності праці;

г — бал, що характеризує положення г'-го підприємства щодоу'-го чинника виробництва серед інших підприємств.

Дані, отримані в результаті розрахунків, ранжирування і оцінки, дозволяють наочно простежити динаміку чинників продуктивності праці. Цей методичний прийом дає можливість визначити і виділи-

ти підприємства з високим І низьким ступенем економіко-організа-ційного рівня виробництва, бо статистичні значення головних компонентів у певний момент часу характеризують ступінь досконалості організаційних і технічних умов розвитку підприємств, що досліджуються.

Визначення нормативних значень головних компонентів є одним з етапів методики оцінки економіко-організаційно-технічного рівня підприємства. Чисельними значеннями нормативів є середньогалузе-вий, середньопрогресивний і еталонний рівні. Сукупність інтегральних показників підприємств і нормативних рівнів складає "систему вимірників". Шкали бальних оцінок окремих головних компонентів побудовані у такий спосіб, що дозволяють стимулювати вибір найефективніших напрямків економіко-організаційно-технічного рівня підприємства.

Наявність вимірника дозволила реалізувати підхід до оцінки резервів розвитку і вдосконалення виробництва. Порівняння і оцінка резервів зростання економіко-організаційно-технічного рівня характеризується наближенням до еталонного, середньопрогресивного або галузевого рівнів. Оцінка резервів здійснювалася як щодо всіх цехів, так і окремих чинників виробництва підприємств автосільгоспмашинобудування.