Сторінка
2
Розраховують продуктивність у масштабі суспільства, регіону, галузі, підприємства, організації, цеху, виробничої дільниці, бригади й окремого працівника.
Продуктивність праці вимірюється відношенням обсягу виробленої продукції до затрат праці (середньооблікової чисельності персоналу). Залежно від прямого або зворотного відношення маємо два показники: виробіток і трудомісткість.
Виробіток — це є кількість виробленої продукції за одиницю часу або кількість продукції, яка припадає на одного середньооблікового працівника або робітника за рік, квартал, місяць. Він вимірюється відношенням кількості виробленої продукції до величини робочого часу, витраченого на її виробництво:
В = QIT,
де В — виробіток; Т— затрати робочого часу; Q — обсяг виробленої продукції.
Трудомісткість — це є показник, що характеризує затрати часу на одиницю продукції (тобто зворотна величина виробітку):
Тр = TIQ,
де Тр — трудомісткість на одиницю продукції.
Чим більшим є виробіток продукції за одиницю часу, або чим меншими є затрати часу на одиницю продукції, тим вищим є рівень продуктивності праці. Проте відсоток підвищення виробітку не є рівнозначним відсотку зниження трудомісткості.
Розрізняють такі види трудомісткості.
Технологічна трудомісткість (Тт), що містить всі затрати праці основних робітників — як відрядників, так і погодинників:
Тт = Тв + Тп,
де Тв — затрати праці основних робітників-відрядників;
Тп — затрати праці основних робітників-погодинників.
Трудомісткість обслуговування виробництва містить всі затрати праці допоміжних робітників.
Виробнича трудомісткість (Тв ) — це є всі затрати праці основних і допоміжних робітників:
твиР = Тт + Тоб·
Трудомісткість управління виробництвом (Ту) містить затрати
праці керівників, спеціалістів, службовців.
Повна трудомісткість (Т) — це є трудові затрати всіх категорій
промислово-виробничого персоналу:
Τ = Тт +Т0б+ Ту; або Τ = Тв +Тп + ТОб + Ту; або Τ = ТВир + Ту.
де Ту — затрати праці управлінського персоналу.
За характером і призначенням розрізняють нормативну, фактичну й планову трудомісткість.
Нормативна трудомісткість визначає затрати праці на виготовлення одиниці продукції або виконання певного обсягу робіт, що розраховані згідно з діючими нормами.
Фактична трудомісткість виражає фактичні затрати праці на виготовлення одиниці продукції або певного обсягу роботи.
Планова трудомісткість — це є затрати праці на одиницю продукції або виконання певної роботи з урахуванням можливої зміни нормативної трудомісткості шляхом здійснення заходів, передбачених комплексним планом підвищення ефективності виробництва.
Розрізняють показники виробітку залежно від одиниці виміру робочого часу:
• виробіток на одну відпрацьовану людино-годину — годинний;
• виробіток на один відпрацьований людино-день — денний;
• виробіток на одного середньооблікового працівника — річний (квартальний), місячний.
Годинний виробіток характеризує продуктивність праці за фактично відпрацьований час. Денний залежить також від тривалості робочого дня і використання робочого часу всередині зміни. На його рівень впливають внутрішньозмінні простої та втрати часу.
Річний виробіток ураховує не тільки внутрішньозмінні, а й цілодобові простої.
Залежність між цими показниками може бути виражена так:
• Індекс даного виробітку (їв) = Індекс годинного виробітку (Ів ) — Індекс використання робочого часу протягом зміни (І/з3) або Ів = Ів2-І,3;
• Індекс річного виробітку (Івр) = Індекс денного виробітку (Івд) — Індекс кількості явочних днів протягом року (Іяд).
Продуктивність праці у сфері матеріального виробництва визначається відношенням величин знов створеної вартості — національного доходу — за певний період до середньооблікової чисельності персоналу, зайнятого у сфері матеріального виробництва протягом цього періоду. У сфері послуг продуктивність праці (виробіток) визначається відношенням вартості послуг без вартості матеріальних витрат на їх надання за певний період до середньооблікової чисельності персоналу сфери послуг за цей період.
Методи вимірювання продуктивності праці (виробітку) залежать від способу визначення обсягів виробленої продукції. Розрізняють натуральний, трудовий і вартісний (грошовий) методи та додаткові методи.
Натуральний метод застосовується для визначення обсягу виробленої продукції та виробітку (в штуках, тоннах, кубічних або квадратних метрах і т. д.) на робочих місцях або в галузях, де випускається монопродукт. Якщо один вид продукції або роботи прирівнюється до іншого (переважаючого) відносно трудомісткості, часто використовується умовно-натуральний метод.
Коли на робочих місцях, в бригадах та на ділянках виробляється велика кількість різноманітної продукції та її асортимент часто змінюється, немає сенсу перераховувати всю номенклатуру продукції до якогось одного натурального вимірника. Обсяг продукції або робіт і виробітку визначають в трудовому вимірюванні — в незмінних нормо-годинах (обсяги робіт множаться на відповідні норми часу, результати підсумовуються). Проте трудовий метод вимірювання продуктивності має певні недоліки (недостатнє обґрунтування та нерівнонапруженість норм, їх часті перегляди і т. д.), що не сприяє об'єктивній оцінці рівня та динаміки продуктивності праці навіть на окремих робочих місцях та у бригадах.
На рівні підприємств та їх великих підрозділів, так само як і в галузях економіки, для вимірювання обсягів виробництва та продуктивності праці застосовується в основному вартісний метод, коли всі види та обсяги продукції, робіт, послуг мають вираз в єдиному грошовому показнику — в гривнях, що визначається шляхом множення показників обсягу на відповідні оптові ціни. Виробіток також розраховується в грошовому виразі.
Складність методики вартісного методу вимірювання обсягу та продуктивності праці полягає у виборі найпридатнішого для конкретних умов способу визначення обсягів виробництва. Найбільш застосовуваними методами вимірювання обсягів виробництва є показники валової, товарної та реалізованої продукції. Між показниками валової і товарної продукції є певні відмінності. Вони полягають у тому, що перший показник характеризує загальний обсяг виробничої діяльності підприємства, а другий — обсяг продукції, що надходить до народногосподарського обігу. За однакових оптових цін валова продукція, що розраховується за заводським методом, відрізняється від товарної на величину вимірювань залишків незавершеного виробництва, а реалізована продукція від товарної— на суму залишків призначеної для реалізації, але не реалізованої продукції. Таким чином, при визначенні виробітку за валовою продукцією отримується, здавалося б, найточніший результат. Тому в умовах ринкової економіки більш важливим є вимірювання продуктивності за реалізованою продукцією, оскільки збільшення незавершеного виробництва та нагромадження залишків нереалізованої продукції мають негативне економічне значення.
Завантажити реферат