Сторінка
2
Власник або уповноважений ним орган зобов'язані організувати комплектування та утримання засобів індивідуального захисту відповідно до нормативних актів про охорону праці та не мають права
видавати замість спеціальних одягу І взуття матеріали для їх виготовлення або грошові суми для їх придбання.
Таким чином, держава захищає своїх громадян і піклується про умови їх праці. Детальніше про це йдеться в Законі України "Про охорону праці". Адже слід зазначити, що цей Закон потребує вдосконалення системи управління охороною праці з обов'язковим врахуванням накопиченого позитивного міжнародного досвіду у цій сфері. Його аналіз, оцінка і трансформація до умов України свідчать, що національне законодавство про охорону праці за своїм змістом має орієнтацію на міжнародні системи управління охороною праці. Але ще є можливості його удосконалення через прийняття окремих законів та нормативно-правових документів, спрямованих на перегляд чинників виробничого розвитку в окремих галузях, що створюють небезпечні умови для здоров'я і життя працюючих. Очевидною є потреба вдосконалення правового забезпечення управління та планування охорони праці, підвищення ефективності нагляду і контролю, страхування від виробничих ризиків та ін. Потребує більш пильного вивчання і використання досвід Японії, Данії, Фінляндії, Німеччини, США та інших розвинених країн щодо механізму забезпечення виконання законодавчих вимог з охорони праці.
Оскільки діяльність кожного підприємства підпорядкована реалізації його основної виробничої функції — створенню максимуму товарів чи послуг для задоволення потреб свого персоналу та суспільства в цілому при найменших витратах виробництва, то для її здійснення підприємство розгортає діяльність у різних сферах, виконуючи у кожній спеціальні функції. Вони виникають внаслідок горизонтального поділу управлінської праці та визначають її спрямованість на конкретний об'єкт. Зміст спеціальних функцій управління відбиває специфічні особливості виробництва і залежить від його типу, складності, спеціалізації та ін.
Загальні спеціальні функції, що складаються з операцій, розглядаються як елементи управлінської праці. Виконання цих функцій та операцій в сукупності й визначає зміст праці управлінського персоналу, а функціональний поділ праці на рівні підприємства можна уявити як дію двох взаємопов'язаних і взаємообумовлених груп функцій управління: загальних та спеціальних. Тільки на підставі поєднання цих функцій можна вирішувати питання організації та нормування праці управлінського персоналу. Основними елементами виробництва як соціально-економічної системи є люди, предмети та знаряддя праці. Тому, щоб виробництво існувало як процес і як система, необхідно налагодити зв'язки між його основними елементами. Ці зв'язки являють собою водночас і об'єкт, і результат управлінської діяльності, а організацію управління слід розглядати як проектування організаційних структур управління і технологію їх реалізації, тобто проектування інформаційно-управлінських зв'язків, що виникають внаслідок функціонального поділу праці у сфері управління. Одночасно з цим поділ праці зумовлює відокремлення однорідних робіт за функціями управління та зосередження цих робіт у відповідних структурах апарату управління.
Кожний елемент організаційної структури управління має своє певне місце та відповідні зв'язки, що забезпечують їх взаємодію. Якщо виникають зв'язки між керуючою та керованою системами, то поряд з інформаційними з'являються і соціально-економічні та інші зв'язки, встановлення та забезпечення яких слід віднести як до функції організації праці, так і до функції управління виробництвом.
Напрями вдосконалення організації праці персоналу управління повинні враховувати особливості управлінської праці. Вони визначаються використанням технічних засобів та інформаційних технологій, що веде до таких змін в управлінській праці та методах її організації:
• інформація як предмет і продукт управлінської праці переходить до категорії товару і набуває споживчої вартості;
• звільняється частина робочого часу керівників за рахунок використання інформаційних систем управління, що спрямоване на розширення особистих зв'язків з працівниками, а також на вдосконалення структури і механізму управління;
• зростає вартість результатів прийнятого рішення;
• зменшується подвійний характер праці керівників, оскільки сьогодні вони поєднують функції висококваліфікованих спеціалістів (інженерів, економістів та ін.);
• використання інформаційних систем управління дає можливість розширити набір форм та методів реалізації управлінської праці.
У процесі вдосконалення організації управлінської праці слід враховувати той факт, що напрями роботи з раціональної організації праці персоналу управління тісно пов'язані між собою, а також з іншими напрямами підвищення ефективності управління підприємством. У загальному вигляді цей взаємозв'язок можна представити схематично у такий спосіб (див. схему 5 на с. 109):
Однак щодо підприємства в цілому управління умовами, охороною та безпекою праці всього колективу є більш складною системою, що потребує серйозних рішень.
Схематично такий процес виглядає так (див. схему 6):
Список використаноїта рекомендованої літератури
1. Абрамов В Μ, Данюк В Μ, Гриценко А М, Колот А М, Чернов В I Нормування праці. — К ВІПОЛ, 1995.
2. Аведян Л Й Управління людськими ресурсами на підприємстві. Авто-реф. дис. к. е. н. — Харків, 2000.
3. Адамчук В В, Ромашов О В, Сорокина Μ Ε Экономика и социология труда. — М ЮНИТИ, 2000.
4. Баланда А Л Неформальна зайнятість (методологія І методика дослідження). Автореф. дис. к. е. н. — К., 1999.
5. Бесєдін В Φ Прогнозування І розробка програм. Метод, реком. — К., 2000.
6. Богданова Т І Організаційно-економічні аспекти формування структурних трудових ресурсів. Автореф. дис. к. е. н. — Хмельницьк, 1998.
7. Bayмина О Рынок труда, условная занятость при безусловной безработице // Зеркало недели. — 2002. — 11 берез.
8. Войнатенко М, Наконечна Г Ж Система показників використання трудових ресурсів // Економіст. — 1998. — 4 черв. — № 6.
9. Выявление и оценка резервов роста производительности труда на промышленных предприятиях (в объединениях). Метод, реком. — М Экономика, 1990.