Сторінка
3

Охорона природи

У пiдтриманнi стабiльностi бiосфери виключно важливе значення мають лiси. Природнi лiси, лiсовi насадження i рiдколiсся займають 5,7 млрд. гектарiв суходолу Землі. I хоча площа їх у кiлька разiв менша вiд площi Свiтового океану та континентальних водойм, валова продуктивнiсть, навпаки, істотно вища: 79,109 млрд. тонн проти 55,109 млрд. тонн органiчного вуглецю. Лісові екосистеми — найбiльший резерват для рослин i тварин, вони пiдтримують видову, генетичну й iнформацiйну рiзноманiтнiсть живого свiту, сформовану в еволюцiйний час. Лiси забезпечують життєве середовище i матерiальнi потреби людей, зумовлюють рефлексiю земної кулi щодо надлишкового сонячного випромiнювання, регулюють глобальний та мiсцевий клiмат.

Згiдно з Рамсарською конвенцiєю вiд 26.12.1975 р., охоронi, рацiональному використанню та збереженню водно-болотних угiдь, у тому числi торфовищ, свiтове спiвтовариство надає виключно важливого значення. Це пояснюється тим, що водно-болотнi торфовi екосистеми виконують дуже важливi рiзнобiчнi бiосфернi функцiї. Це фiксацiя і депонування вуглекислого газу, асиміляція й консервування сонячної енергiї у виглядi органiчної маси, продукування кисню, водоутримання та самоочищення вод. Крім того, болото — унікальне середовище iснування i вiдтворення екологiчно цiнних технiчних та лiкарських рослин, рiзноманiтних комах i тварин, водоплавних птахiв. Згiдно з рiшенням Кабiнету мiнiстрiв України «Про заходи щодо охорони водно-болотних угiдь, якi мають мiжнародне значення» (№935 вiд 3.10.95 р.), визначено 22 водно-болотних угiддя України загальною площею 650 тис. га. Включення до Рамсарського перелiку торфових екосистем України є перспективним шляхом збереження ландшафтного розмаїття водно-болотних угiдь.

Степових і їм подібних екосисем у світі збереглося дуже мало (близько 1 млрд. га). Водночас степові екосистеми охоплюють унікальний і специфічний живий свiт, під впливом якого формуються родючі грунти. На думку фахiвцiв, суть природи українських степів залишається до кiнця не пізнаною, а їхня доля — трагічною, вони опинилися тепер на межі зникнення. На порядок денний XXI ст. вкрай необхідно винести питання охорони і відновлення максимально можливого обсягу степових та саванних екосистем і властивої їм біоти. В Україні цій благородній меті певною мірою покликаний слугувати Український природний степовий заповідник НАН України, що складається з чотирьох відділень: Хомутовський степ, Кам’яні могили, Крейдова флора та Михайлівська цілина, загальною площею 2756,1 га. Проте це краплина в морі. На часi посилення фундаментальних дослiдженнь з метою розробки рекомендацiй щодо вiдтворення степових екосистем. З огляду на необхiднiсть скорочення площ зрошуваних земель на пiвднi України та зменшення обсягiв їх розораностi, це завдання набуває дедалі бiльшої актуальності.

Згiдно з бiблійною легендою, Бог, створюючи свiт, великi надiї покладав на Людину: «Сотворимо людину на наш образ i на нашу подобу, i нехай вона панує над рибою морською, над птаством небесним, над усiма дикими звiрами і усiма плазунами, що повзають на землi». Як свідчить досвiд, Людина не тiльки не впоралася зi своїм завданням, а й значно ускладнила ситуацiю в бiосферi. Про це влучно сказав Н.Вiнер: «Ми настiльки радикально змiнили наше середовище, що тепер для того, щоб iснувати, нам потрiбно змiнити себе». Нерозумiння екологiчних проблем властиве керiвникам багатьох країн свiту. Байдужiсть до рiдної Землi нерiдко виявляють високi посадовi особи i вiдомства нашої держави. Ось декiлька прикладiв.

1) Зарегулювання стоку Днiпра й iнших рiчок України та «велике зрошення» земель на площi майже 2,5 млн.га, що призвели до тяжкої екологiчної кризи (розвитку процесу деградацiї грунтiв i пiдтоплення територiй), а саме: 30% грунтiв осолонцьованi i повнiстю засоленi; 14% — еродовані грунти; 8% — мають високу кислотнiсть; 5% — перезволожено i вторинно заболочено. Ось така плата за нерацiональнi гiдротехнiчнi перебудови i водогосподарську дiяльнiсть у державi.

2) Проект спорудження мостового переходу через територiю святинi України — iсторико-культурного заповiдника «Хортиця», практично без розгляду альтернативних варiантiв.

3) Будiвництво водосховища i ГАЕС на р. Пiвденний Буг у межах регiонального заповiдника — перлини природи «Гранiтно-степове Побужжя».

4) Розробка проекту прориття глибоководного суднового ходу «Дунай — Чорне море» через територiю Дунайського бiосферного заповiдника, що перебуває пiд контролем ЮНЕСКО та секретарiату Рамсарської конвенцiї.

5) Вирубування лiсiв разом з нерацiональною водогосподарською дiяльнiстю на Закарпаттi спровокувало останнiми роками руйнiвнi повенi та затоплення поселень i сiльськогосподарських угiдь. З метою боротьби з повенями в Закарпаттi нещодавно Мiнекобезпеки України затвердило спецiальну програму, яку, на наш погляд, не можна вважати достатньо обгрунтованою. У цiй програмi, наприклад, не пропонується такий ефективний метод боротьби з повенями та селями, як спорудження загат i ставкiв у верхiв‘ях карпатських рiчок. Цi ставки можна було б використовувати також для розведення форелi та виробництва дешевої електроенергiї, якої, мабуть, вистачило б покриття потужностей згаданих двох атомних реакторiв, що будуються.

Якщо оцінювати народне господарство України за критерiєм сталого розвитку, впадає у вiчi його нерацiональнiсть та шкiдливiсть для природи i здоров‘я народу. Узяти хоча б чорну металургiю та допомiжнi виробництва з їх архаїчними, надзвичайно брудними технологiями, потужностей яких вистачило б для всiєї Європи. Хiба не абсурдно, що в Марiуполi функцiонують два великих металургiйних комбiнати, коксохiмiчний завод та iншi пiдприємства. І це в мiстi, яке лежить на березi одного з найбiльш рибопродуктивних морiв свiту, в клiматичнiй зонi, сприятливiй для розвитку санаторно-курортного комплексу та туризму. Така ж ситуацiя i в м. Днiпродзержинську Днiпропетровської областi, де, крiм велетенського металургiйного комбiнату, дiють Приднiпровський хiмiчний завод i два (!) коксохiмiчних пiдприємства, якi отруюють повiтряний i водний басейни у радiусi 100 км.

Ратифiкацiя ВР України низки мiжнародних угод екологiчного напряму, як i створення в країнi Комiсiї сталого розвитку, швидше, слугує фiговим листком, що прикриває непривабливий стан вiтчизняної природоохоронної полiтики.

Як же виправити становище? Стабiлiзувати екологiчний стан Землi можна лише копiткою працею «усiх i вся» на засадах сталого розвитку. Ми переконані, що на основі величезного досвіду, набутого за 10 років цивілізованими країнами, залучаючи широку мережу громадських і наукових організацій, Україна повинна розробити адекватну Національну стратегію сталого розвитку. Крім Національної стратегії сталого розвитку, Верховна Рада й уряд України повинні також подбати про розробку регіональних програм сталого розвитку в ХХІ столітті. Тільки усвідомлення кожною людиною наближення катастрофи і вжиття необхідних заходів для запобігання їй збереже життя на Землі.