Сторінка
5

Шляхи вирішення проблеми охорони земельних ресурсів

Серед протиерозійних заходів слід виділити новий тех­нологічний спосіб обробки грунтів, особливості якого по­лягають у зменшенні кількості і глибини обробітку, сумі­щенні деяких операцій за рахунок збереження на поверхні землі рослинних решток і стерні, змив і втрати поживних речовин при цьому зменшуються в 5—10 разів. Мінімальна обробка дає змогу ефективно боротись з ерозією за раху­нок зменшення щільності грунту, підвищення його гумусованості, поліпшення ґрунтового балансу поживних речо­вин і вологи. Особливо істотні результати спостерігаються в засушливих південних районах України. Поряд з удо­сконаленням процесу землеробства мінімальний обробіток дає змогу мати економічний ефект: енергетичні витрати зменшуються в 2—3 рази, собівартість знижується на 15— 20%, підвищується врожайність. Водночас ця технологія поширена недостатньо. Причиною такого становища є не­стача відповідних машин і механізмів.

Невиправдано різко скоротились земельні масиви, ви­користовувані під пар. Збільшення площ під пар зумовлене удосконаленням агротехніки, посівів інтенсивних сортів, зростанням урожайності. Для деяких засушливих районів приріст урожайності зернових по чистому пару становив близько 80%

Багато цінних угідь вибуває через виділення значних територій під об'єкти промисловості, інфраструктури міст. За всю історію людське суспільство втратило 200 млн га природних угідь для аграрного використання. Нині щороку для несільського­сподарських потреб відводиться 5—7 мли га, для індустріальних цілей вилучено близько 50 млн га, придатних для сільського господарства. На перспективу для несільськогосподарських користувачів потрібно 19 мли га, в тому числі 30% сільськогосподарських угідь. Найбільші масиви втрачаються при будівництві гідроелектростанцій, торфяних і гірничорудних розробках. Площі таких земель у 100 разів перевищують власне площу, зайняту розробками. Надалі з сільськогосподарського обороту вилучатиметься ще більше земель, оскільки зростає видобуток вугілля і руди відкритим способом, будівництво залізниць і автомобільних шляхів, аеродромів, сховищ, ме­ліоративних систем тощо. Для забезпечення мінімальних потреб сільської місцевості в дорогах з твердим покриттям їх треба побудувати близько 400 тис. км.

Рекультивація земель складається з двох етапів: гір­ничотехнічного та біологічного. Гірничотехнічний етап пе­редбачає зняття та складування родючого шару грунту,. планування поверхні, формування схилів, спорудження шляхів, гірничотехнічних і меліоративних споруд, а також покриття спланованої території родючим шаром грунту. Біологічний стан рекультивації включає комплекс агротех-нічних і фітомеліоратнвних заходів, спрямованих на від­новлення ландшафтів і відтворення родючості земель для використання їх у сільському чи лісовому господарстві.

Основні напрями використання порушених земель після проведення рекультиваційних робіт: 1) сільськогосподарське використання, що зумовлює необ­хідність створення нових ділянок ріллі, сіножатей, пасовищ, багаторічних сіль­ськогосподарських насаджень; 2) лісове використання, включаючи створення лі­сів промислового та цільового призна­чення (ґрунтозахисні та водоохоронні насадження); 3) водогосподарське вико­ристання (створення водоймищ різнома­нітного призначення — для розведення риби та птиці, організації спорту, відпо­чинку, зрошування тощо); 4) рекреаційне використання (парки, зони відпочинку тощо); 5) використання під житлове та промислове будівництво; 6) віднесення цих земель у держзапас тощо.

Проблемою запобігання забрудненню грунтів займається багато науково-дослідних інститутів. Складено рекомендації щодо вдосконалення технології розробки покладів корисних копалин і виробництва, а також сільськогосподарського освоєння встановлених площ, проведено дослідження з рекультивації порушених територій, однак вони ще не зкоординовані. Рівень використання відходів промисловості, а отже, збереження значної кількості продуктивних угідь від їх складування може бути значно вищим. Потрібно впроваджувати замкнутий цикл технології виробництва з мінімальною кількістю відходів. Передовий досвід показує, що комплексне використання відходів, збагачення вугілля і шахтної породи підвищує економічну ефективність використання видобутої сировини. Пальне, яке міститься у відходах, можна газифікувати і використовувати з енергетичною метою, а мінімальну частину — як сировину для виробництва будівельних матеріалів і добрив.

Література

1. Про Національну програму охорони земельна 1996 - 2005 роки: Розпорядження . 17 лют. 1996 р. № 34/96 // Уряд. кур’єр. - 1996. - 11 квіт. - С. 6.

2. Про створення єдиной системи державних органів земельних ресурсів: Указ . 6 січ. 1996 р. № 34 // Уряд. кур’єр. - 13 січ. - С. 2.

3. Про суцільну агрохімічну паспортизацію земель с. - г. призначення: Указ . 2 груд. 1995 р. № 1118 // Уряд. кур’єр. - 1995. - 14 груд. - С. 7.

4. Про затвердження Порядку користування землями водного фонду: Постанова . 13 трав. 1996 р. № 502 // Держ. вісн. України. - 1996. - № 5 - 6. - С. 365.

5. Про затвердження Положення про моніторинг земель: Постанова . 20 серп. 1993 р. № 661 // Уряд. кур’єр. - 1993. - № 136 - 137. - С. 11.

6. Про порядок ведення державного земельного кадастру: Постанова . 12 січ. 1993 р. № 15 // Зібр. постанов Уряду України. - 1993. - № 3. - Ст. 55.

7. Добрав Г. М., Перелет Р. А. НТР й природоохранная политика. К., 1986.

8. Эффективность сельскохозяйственного природопользования/Отв. ред. П. Ф. Веденичев. К., 1982.

9. Забота о земле — залог рационального природопользования. К., 1986,

10. Іванух Р. А. Охорона і раціональне використання природно-ресурсного потенціалу сільського господарства. К., 1985.