Сторінка
4

Екологічні проблеми, які постають перед людством у ХХІ ст.

Біологічне забруднення водного середовища полягає у надходженні до водойм із стічними водами різних видів мікроорганізмів, рослин і тварин (віруси, бактерії, грибки, черви), яких раніше тут не було. Багато з них є хвороботворними для людей, тварин і рослин. Забруднювачі: комунально-побутові стоки, підприємства шкірообробної промисловості, м´ясокомбінати, цукрові заводи.

Особливої гостроти біологічне забруднення водойм набуває в місцях масового відпочинку людей. Через поганий стан каналізаційних і очисних споруд останніми роками міське керівництво Одеси, Маріуполя та інших міст на узбережжі Чорного й Азовського морів неодноразово закривало пляжі, бо в морській воді були виявлені збудники таких небезпечних хвороб як – вірусний гепатит, дизентирія, холера.

4. Забруднення літосфери

Людство з давніх пір забруднювало земну поверхню відходами своєї діяльності. Але у ХХ столітті відбувся різкий стрибок і в характері, і в масштабах, і у впливі забруднень.

Грунт, який не є продуктом праці людини й створювався природою протягом тисячолітть, нині в результаті хижацького користування, нерозумної аграрної політики та розбазарювання під різні види будівництва, кар´єри, полігони, знаходиться в стані виснаження, вичерпання. Внаслідок того, що в гонитві за врожаєм грунти почали орати дедалі глибше і частіше, завозити на поля величезні кількості мінеральних добрив та пестицидів для боротьби з шкідниками, на величезних площах здатність вбирати й пропускати воду, їх структура деградувала, вони перенасичені шкідливими хімічними речовинами. Повсюдно врожайність грунтів катастрофічно зменшується.

Як сказано в одній з доповідей ООН про стан земельних ресурсів світу, подальше існування нашої цивілізації поставлене під загрозу через широкомасштабну загибель родючих земель, що збільшується.

Нині охорона й раціональне використання земельних ресурсів – одна з найактуальніших проблем.

За даними ЮНЕП щорічно щерез вплив на грунти вітрів, ураганів, хімізації, будівництва міст, доріг, промислових об´єктів,

аеродромів та ін. у всьому світі витрачається від 5 до 7 млн. га родючих земель (додаток 1).

Дуже значних збитків завдає господарству ерозія грунтів. На цих землях урожайність зменшується на 30-40%, подекуди – на 90%. Ерозії грунтів сприяє активне яроутворення, зумовлене діяльністю людини – вирубкою лісу на схилах, знищенням трав´яного чи чагарникового покриву, неправильним розорюванням землі тощо. Найбільше провокують ерозію часті оранки, культивації, боронування, трамбування колесами та гусеницями важкої с/г техніки.

Однією з найбільших лих після ерозії грунтів є, мабуть, їх засолення, основна причина якого - неправильне зрошення. Ерозія й засолення грунтів призводять до опустелювання земель. Протягом останніх десятиліть тисячі гектарів посушливих земель у степових районах, пустелях і напівпустелях, де проводиться інтенсивне зрошення й спочатку значно підвищилася врожайність, згодом стали непридатними для використання через “білу отруту”, як називають місцеві жителі сіль, якою забиті всі пори грунту та його поверхня в результаті випаровування зрошувальних вод.

Дедалі відчутнішими стають негативні наслідки хімізації с/г – погіршення стану грунтів через накопичення в них шкідливих хімічних речовин після тривалих й інтенсивних внесень міндобрив та різних пестицидів. Адже внесений у грунт фосфор практично не вимивається.

До одного з негативних явищ, властивих опустелюванню, належать пилові бурі. Хоча вони досить поширені в природі, вияснилось, що деякі з них виникають з вини людини – на деградованих землях.

Берегти землю – це значить розумно, по-хозяйському її використовувати, щоб служила вона довго, багатьом прийдешнім поколінням.

Висновки

Усвідомивши наближення глобальної екологічної катастрофи, світове су­спільство вживає заходів щодо її відвернення. Екологічні питання стали актуаль­ними як для окремої країни, так і для всього міжнародного співтовариства.

В діяльності природоохоронних органів окремої країни поєднуються створен­ня системи природокористування, яка діє на засадах обраної екологічної політи­ки держави, і певної науково обгрунтованої системи захисту природи. Основни­ми еколого-господарськими напрямами охорони природи є такі: а) використання очисних споруд, в тому числі біологічних; б) відбір і вирощування рослин, які поглинають забруднювачі; в) створення маловідходних і безвідходних технологій виробництва; г) використання здатності природи до самоочищення.

Створені великі всесвітні і регіональні організації з охорони навколишнього середовища, їх налічується понад 200. Провідною є спеціалізована установа - Про­грама 00Н з навколишнього середовища (ЮНЕП) з штаб-квартирою в Найробі (Кенія), яка покликана координувати і частково фінансувати дії держав в цій діяльності. Важливу роль під час розробки екологічної політики має обмін інфор­мацією. Створена міжнародна довідкова система джерел інформації довкілля (ІНФОТЕРРА). Екологічні проблеми глобального характеру покликаний розв'язу­вати також Міжнародний союз з охорони природи та природних ресурсів з штаб-квартирою в Швейцарії. Саме він видає так звану Червону книгу, в яку заносять рідкісні та зникаючі види живих організмів, що потребують охорони.

Використана література

1. Андрієвський М.В. Екологічна криза ХХІ століття. – К., 2000.

2. Білявський Г.О., Падун М.М., Фурдуй Р.С. Основи загальної екології. – К.: Либідь, 1993. – 3-6 с.

3. Брайон А.В., Гордецкий А.В., Сытник К.М. Биосфера, экология, охрана природы. – К.: Лыбидь, 1992. – 523.

4. Григорьев А.А. Экологические уроки прошлого и современности. – Л.: Наука, 1991. – 47с.

5. Енциклопедія з екології / За ред. Дедю І. – Кишинів, 2000.

Перейти на сторінку номер:
 1  2  3  4 


Інші реферати на тему «Екологія»: