Сторінка
1

Дипломатика як спеціальна історична дисципліна

Методологія та методика дипломатики.

1. Предмет, об’єкт та завдання дипломатики, її структура.

2. Історія розвитку дипломатики.

3. Походження та функції актів.

4. Класифікація актів.

1. Дипломатика (відгрец. δίπλομα; французькою diplomate – письмо, документ) – спеціальна історична дисципліна, що вивчає походження ,форму, внутрішню будову і зміст актових документальних джерел, що відносяться до рабовласницької та феодальної епохи.

Поява документів пов’язана з процесом створення писемного права в різних його формах та на різних соціальних рівнях. Формування класових держав і необхідність підпорядкування органам державної влади основної маси населення обумовили зародження і розвиток законодавчої основної функції документів. Ця функція як найдавніша і стала причиною зародження такого виду документальних джерел як законів. В період формування ранньофеодальних держав закони нерідко виступали у формі записів звичаєвого права.

Інша давня функція документів – договірна. Існування сусідніх держав і відносини між ними, військові і мирні, приводили до заключення договорів спочатку в усній формі, а потім і в письмовій. Формування приватної власності і наслідного права стимулювали запровадження договірної функції у відносинах заможних верств суспільства.

Ускладнення функцій управління державою і приватним господарством привело до виникнення розпорядчих документів (укази, прикази, інструкції) як форми здійснення функцій управління.

Крім перелічених видів документальних джерел на різних етапах розвитку суспільства і держави виникають документи прохального (чолобитні, прохання), рекомендаційного (записки, проекти, листи), звітно-інформаційного характеру (донесення, звіти, службові листи), посвідчу вального (мандати, паспорти, свідоцтва), протокольно-процесуального (правові грамоти), реєстраційно-облікового (ревізії, переписи та ін.), рецептурного (рецепти, технології) та іншого характеру.

В конкретних документах ми не рідко зустрічаємося з втіленням не однієї, а двох-трьох юридичних функцій. Документи можуть бути змішаних видів: договірно-законодавчого (уставні та жаловані грамоти), договірно-розпорядчого (указові грамоти) та іншого характеру.

Які з перелічених видів документальних джерел слід вважати об’єктом дипломатики? Що таке акт як об’єкт дипломатики? В різних значеннях цього слова відобразилося декілька (відображилося декілька) епох розвитку документів. В середньовічну епоху формула “actum” свідчила про документи, що встановлювали особливі права чи привілеї тієї чи іншої особи.

Справжній розквіт “актового” діловодства спостерігався в Німеччині з кінця XV – початку XVI ст., коли проходила бюрократизація управління. Під актами тут розуміли протоколи, записи, службові листи, що дещо перекликається з сучасним висловом “скласти акт”, прийнятим у нас. Акти, які складалися у випадку ревізії, дослідження стану будь-якого державного майна, правопорушень та ін. – це все документи близькі по своєму характеру до протоколу або запису, регістрації факту (констатують факт), а не документи, які дають права і служать доказом права. Разом з тим в Росії ХІХ ст. “актами” називалися документи, що можуть служити як доказ.

Загалом до відповідності до старої історіографічної традиції серед різноманітної маси документів під актами розуміють, ті встановлюють взаємовідносини між автором та адресатом. З цієї точки зору в розряд актів попадають: 1) всі офіційно-правові та приватно-правові документи, включаючи й ті, де основні фізичні та юридичні особи включаються не в початковому, а в головному протоколі; 2) постанови і розпорядження конкретних органів влади, що мають індивідуальний або колективний адрес, але які відносяться до конкретних фізичних або юридичних осіб; 3) розпорядження власників майна, адресовані їхнім агентам (прикажчикам, слугам).

Загалом переважна більшість дослідників відносять до актів, ті види документів, яківідображають не тільки взаємовідносини між двома або більшою кількістю, а й самі їх створюють. Отже, саме акти є об’єктом дипломатики. В дипломатиці здавна ведуть суперечки чи повинна вона займатися змістом джерела чи її цілі – вивчення форми для дослідження канцелярського походження документу. Деякі вчені вважають, що герменевтика, тобто аналіз змісту документу, не входить до завдань дипломатики, а складає предмет науки історії права. Вчений Зіккель помітив, що неможливо вести дипломатичний аналіз повністю відособившись від правового змісту актів, тобто від герменевтики тексту. Більш формальний характер мала французька дипломатика. Руська дипломатика ніколи не ігнорувала змістом актів. Загалом для дипломатики вивчення форми і змісту документа є необхідним, оскільки вона вивчає акти як історичне джерело та факт історії.

Існує й інша спеціальна історична дисципліна, що вивчає документи – документознавство. Воно виникло на базі окремої галузі знань, що існувала в ХІХ ст. і займалось вивченням сучасного їй діловодства. Предметом документознавства є вивчення документів, які функціонували переважно в сфері управління. Воно вивчає документ, не як історичне джерело, а як форму, яка може бути використана для вдосконалення і стандартизації діловодства.

Предмет дипломатики ми бачимо в застосуванні до актів методів дослідження їх зовнішньої і внутрішньої форми, а також їх походження.

Найважливішими завданнями дипломатики є: вивчення зовнішніх ознак актових джерел; аналіз їхньої структури; встановлення дати створення того чи іншого документа, його достовірності та осіб (юридичних та фізичних) причетних до його формування; дослідження соціально-економічних та суспільно-політичних відносин рабовласницького та феодального суспільства.

Основними складовими дипломатики, як спеціальної історичної дисципліни є: аналіз зовнішньої форми акту; вивчення внутрішньої форми актів; походження та функції актів.

Під зовнішньою формою маємо на увазі матеріальну сторону джерела та його особливості: матеріал для письма, засоби письма (чорнило, кіновар і т.і.), почерки, прикраси, підтверджуючі знаки (філіграфічні) та інші атрибути зовнішнього оформлення.

Внутрішня форма – це структура тексту, джерела, формуляр. Різноманітні види документів договірного, законодавчо-договірного, розпорядчо-договірного видів мають відносно стійкі формуляри, які дозволяють вивчати еволюцію не тільки початкових і кінцевих формул актів, але й розвиток тих статей, які відображають внутрішню форму джерела. Тому застосування формулярного аналізу досить ефективне при вивченні актів.